Міжнародні відносини

но мати власні збройні сили, причому всі іноземні війська мають покинути її територію протягом року'". Там же місти­лася ціла низка застережень. Зокрема, пропонувалося забо­ронити "організації, ворожі демократії і збереженню миру", що розумілося як ліквідація західної багатопартійної систе­ми* Захід розцінив радянську пропозицію як спробу не допу­стити переозброєння Західної Німеччини і як сигнал про те, що гонка озброєнь обернулася для СРСР непосильними труднощами. Захід висунув власний проект, який також пе­редбачав механізм загальнонімецьких виборів, але під кон­тролем ООН. Проте ні той ні інший проект не міг бути ре­алізований. Обидва виявилися звичайними пропагандистсь­кими кампаніями, породженням психологічної війни. Адже реалізація будь-якого з двох проектів привела б до об'єднан­ня Німеччини на демократичній основі, що для СРСР було неприйнятним. Франція, Велика Британія і США у своїх но­тах СРСР від 25 березня підтримали саму ідею об'єднання, проте категорично відкидали принцип нейтралітету Німеч­чини. Вони наполягали на тому, що об'єднана Німеччина має право вступати в "асоціації, які відповідають цілям і за­вданням ООН". Підтримуючи принцип вільних виборів, Захід водночас вимагав, щоб комуністичний режим Східної Німеччини надав своїм громадянам право на свободу слова, свободу зібрань тощо. Найдальше пішов у цьому плані англійський міністр закордонних справ А. Іден, який пропо­нував так організувати вільні вибори, щоб їх результатом бу­ло відновлення демократії у НДР і входження єдиної Німеч­чини до НАТО. Обмін нотами продовжувався до вересня 1952 p., проте ніяких зрушень не відбулося, оскільки Захід підозрював Сталіна у намірі в такий спосіб не допустити вступу ФРН до НАТО, розколоти і ліквідувати альянс. З іншого боку, Німеччина з суто національною політикою бу­ла небезпечною і для Заходу. Невдовзі у Радянському Союзі дійшли висновку, що зберегти власну сферу впливу у Східній Європі набагато важливіше, аніж виманити ФРН з обіймів Заходу.

До німецької проблеми сторони повернулися ще раз на початку 1954 р. під час конференції в Берліні. Там Іден і Мо-лотов обмінялися планами, які в котрий раз продемонстру­вали неможливість об'єднання Німеччини. Зокрема,

547

Р ОЗДІЛ 27

англійський міністр закордонних справ пропонував здійсни­ти об'єднання Німеччини у п'ять етапів: вільні вибори, уста­новчі збори, конституція, загальнонімецький уряд і мирний договір. Молотов, своєю чергою, не відкидаючи саму ідею вільних виборів, наполягав на укладенні договору про євро­пейську безпеку строком на 50 років (його учасником мали бути і США), за умови неприєднання Німеччини до інших союзів. Захід кваліфікував це, як прагнення СРСР домогти­ся розпуску НАТО. Обидва плани зазнали невдачі.

Реальними й успішними були дії обох сторін щодо вклю­чення ФРН і НДР у "холодну війну" шляхом переозброєння. У вересні 1950 р. на нараді міністрів закордонних справ США, Англії та Франції підготовлено рекомендації по пере­озброєнню ФРН.

Для того, щоб ФРН змогла стати повноцінним союзни­ком, з неї необхідно було зняти обмеження, пов'язані з оку­паційним статутом. 26 травня 1952 р. державний секретар США Д. Ачесон, міністри закордонних справ Англії та Франції А. Іден і Р. Шуман, канцлер ФРН К. Аденауер підписали договір про відносини між ФРН і трьома західни­ми державами, який дістав назву Боннського або Загального договору. Він мав замінити "Окупаційний статут". Ішлося про включення ФРН до "Європейського оборонного співто­вариства", котре мало стати, своєю чергою, частиною Ат­лантичного співтовариства. Три західні держави все ж зали­шали за собою певні повноваження на території Західної Німеччини. На другий день міністри закордонних справ Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу, ФРН та Італії підписали договір про утворення "Європейського оборонно­го співтовариства" (ЄОС). Новостворені військові контин­генти ФРН мали увійти до складу наднаціональної військо­вої організації — "європейської армії", ідею створення якої ще в 1950 р. висунув французький прем'єр-міністр Рене Плевен у плані європейської інтеграції. Проте договір про утворення "європейської армії" не викликав особливого ен­тузіазму серед європейського загалу, і крапку тут поставили французи. 30 серпня французький парламент проголосував проти створення "європейської армії". Проте це не зупини­ло західні держави, і форма ремілітаризації ФРН все ж була знайдена. Відповідно до Паризьких угод, підписаних

548