Міжнародні відносини

воду: "Той новий міжнародний порядок, який мав на увазі Сталін, являв собою панславізм, підкріплений комуністич­ною ідеологією". Усе це різко контрастувало зі спільно здо­бутою перемогою над фашизмом, загострило ситуацію і змінило баланс сил у Європі. Таким чином, завершення Другої світової війни не принесло бажаного спокою. Причин цьому було кілька. По-перше, до країн Центральної та Південно-Східної Європи радянське керівництво почало на­сильно експортувати комуністичну систему, перетворюючи їх на форпост дальшого просування соціалізму в Європі. По-друге, унаслідок розгрому Німеччини була порушена тра­диційна конфігурація сил у Європі, створився своєрідний вакуум рівноваги сил.

Посилення СРСР та реалізація радянських планів у Цен­тральній та Південно-Східній Європі сприймалися не­давніми союзниками як загроза їхнім життєвим інтересам. Ні для кого не було секретом, що Радянський Союз не відмо­вився від реалізації ідеї світової революції. Навпаки, вона відверто проголошувалася як основний зміст епохи, суть якої, на думку радянського керівництва, полягала в рево­люційному переході від капіталізму до соціалізму. І якщо Ра­дянський Союз ставив своєю метою насадження соціалізму у світі, то Захід всіляко протидіяв цьому. Соціалізм як система однозначно відкидаася західними суспільствами. Одним із перших кроків Західної Європи у цьому напрямі стало запро­шення США на роль лідера Вільного світу. США, най-сильніша в економічному відношенні країна світу, заповни­ли вакуум сили в Західній Європі. Для США теза радянської загрози стала основою мирного завоювання Західної Європи. Надовго встановилася своєрідна, неприродна рівновага сил у формі виснажливого протиборства та всеосяжної, за винят­ком прямого воєнного зіткнення між лідерами двох світів, "холодної війни", що тривала десятки років. Жорстка хронічна конфронтація поглинала сили та засоби сторін. А тому звалювати вину за розв'язання "холодної війни" ви­ключно на якусь одну сторону було б некоректно.

Зовнішня політика СРСР була значною мірою зумовлена внутрішніми процесами. Надцентралізація у внутрішній політиці неминуче породжувала гегемонізм та великодер-жавність у зовнішній політиці. Міністр закордонних справ

539

Р ОЗДІЛ 27

СРСР Молотов ще до війни так визначив завдання СРСР: "Якомога більше розширяти межі нашої вітчизни ". Після Дру­гої світової війни ці завдання ставилися ще масштабніше: "З частини Німеччини зробити свою соціалістичну Німеччину". Чехословаччина, Польща, Угорщина, Югославія, на думку радянського керівництва, перебували у "розрідженому стані", "тут належало наводити порядок, притискати капіталістичні порядки". Політика "розширення" соціаліс­тичного простору бачилася як "політика салямі" — відрізан­ня від капіталістичної системи шматка за шматком на ко­ристь СРСР. Розширення просторової і силової сфери соціалізму стало основною метою радянського керівництва. Воно розглядало США як найбільш придатну для насад­ження соціалізму країну, оскільки комунізм у багатій країні наступить швидше, аніж в інших. Атому в 1946 р. на Чукотці була зосереджена десантна армія, перед якою Сталін ставив конкретне завдання: у випадку війни висадитися на Алясці й уздовж узбережжя Тихого океану наступати на США. На розширення "меж" витрачалися величезні кошти. Нікого з вищого радянського керівництва не турбувало те, що замішана на авантюризмі політика "ощасливлювання" на­родів прирікала їх на злидні, трагедії, відставання від цивілізації.

Усе це призвело до балансування на грані війни. Інтере­си експансії соціальної революції відсували на задній план відвернення загрози війни. Пропагандистська логіка, прий­нята для внутрішнього користування, виглядала приблизно так: "Оскільки західний імперіалізм чинить опір прогресивним соціальним і територіальним змінам у світі, які ідуть від Ра­дянського Союзу, значить,, він агресор". Адекватною була й тактика. З одного боку, СРСР, наступаючи на позиції Захо­ду, підвищував рівень воєнної небезпеки, а з іншого, заува­жував російський історик В.Дашичев, — розгортав широку кампанію на захист миру і не жалів сил і засобів для ор­ганізації масового руху прихильників миру. Не випадково у 50-ті роки жартували: "Буде така боротьба за мир, що каме­ня на камені не залишиться". Таким чином, СРСР став заруч­ником власної пропаганди. Захід сприймав Радянський Со­юз як небезпечну державу, яка прагне воєнним шляхом ліквідувати демократію і встановити комуністичний лад в

540