Р еспубліка Боснія та Герцеговина
забезпечував контингент стабілізаційних військ SFOR. Міжнародні органи в республіці репрезентував Високий представник у Боснії та Герцеговині.
14 грудня 1995 р. у Парижі президенти А. Ізетбегович (Боснія та Герцеговина), С. Мілошевич (Сербія), Ф. Тудж-ман (Хорватія) підписали мирну угоду, яка поклала край трирічній війні, в котрій загинуло чверть мільйона людей і близько двох мільйонів стали "переміщеними особами", біженцями. Угода передбачала збереження у складі РБГ Мусульмано-хорватської федерації в її тодішніх кордонах і боснійської Сербської Республіки.
За роки війни 1992—1995 pp. економіка країни була зруйнована, рівень життя її населення різко знизився. Внаслідок етнічних чисток і вимушених масових переселень країна виявилась поділеною за національною ознакою, між боснійськими мусульманами, сербами і хорватами зміцніли почуття взаємного відчуження.
Успіхи і труднощі повоєнної стабілізації
ЛГ 1996 р. на території Боснії та Герцеговини У існувала формально єдина суверенна держава — Республіка Боснія та Герцеговина (РБГ) у складі Мусульмано-хорватської федерації Боснії та Герцеговини (МХФ) і боснійської Сербської Республіки (СР). Територія країни — 51 тис. кв. км, населення — 3,3 млн чоловік. Майже половина населення — слов'яни, що сповідують іслам, 31 % — православні християни і близько 15 % — католики. Згідно з досягнутими домовленостями західноєвропейські держави і США пообіцяли надати РБГ протягом трьох років фінансову допомогу в розмірі 5 млрд дол. на відновлення зруйнованого війною господарства. Звичайно, за умови сумлінного дотримання Дейтонських угод. Уже в 1996 р. РБГ отримала близько 700 млн дол., більша частина яких була передана в розпорядження МХФ. На ці кошти була відновлена транспортна інфраструктура, у багатьох районах налагоджено постачання електроенергією, водою та газом, у Сараєво відбу-
531
Р
ОЗДІЛ
26
довувався житловий фонд. Країна поступово переходила від війни до миру.
Перші повоєнні вибори в РБГ відбулися 14 вересня 1996 р. На загальнодержавному рівні обиралися три члени Президії Боснії та Герцеговини — колективного глави держави, по одному від мусульманської, сербської і хорватської громад, депутати Палати представників — нижньої палати парламенту й депутати місцевих органів влади МХФ і СР. Обирався також президент Сербської Республіки, оскільки колишній її керівник Р. Караджич був звинувачений Міжнародним трибуналом у воєнних злочинах і перебував у розшуку. Наприкінці червня 1996 р. він передав повноваження своєму заступникові — Біляні Плавшич (у 2000 р. вона добровільно здалася Міжнародному гаазькому трибуналові). Верхня палата парламенту — Віче народів — мала бути сформована з десяти депутатів парламенту МХФ та п'яти депутатів парламенту СР. У виборах взяло участь близько 60 % виборців. Фактичними фаворитами виявилися три правлячі націоналістичні партії. У мусульманській частині країни домінувала Партія демократичних дій, яку очолював А. Ізетбегович, у хорватських кантонах абсолютним лідером стала Хорватська демократична співдружність (ХДС) на чолі з керівником її місцевого відділення К. Зубаком. У Сербській Республіці перемогу здобули Сербська демократична партія (СДП) та її лідер, давній соратник Р. Караджича М. Країшнік.
Як і очікувалося, членами Президії Боснії та Герцеговини стали представники "партій влади" — А. Ізетбегович, К. Зубак і М. Країшнік. Першим головою Президії став А. Ізетбегович, який набрав на виборах найбільшу кількість голосів. Через два роки, згідно з досягнутою домовленістю, Президію мав очолити сербський, а згодом і хорватський лідери. На виборах до Палати представників парламенту РБГ провідні партії разом отримали 72 % голосів. Вони завоювали також більшість місць у парламентах МХФ і СР. Президентом Сербської Республіки була обрана Б. Плавшич, котра орієнтувалася на Західну Європу. Вибори 1996 р. лише формально створили умови для політичної консолідації трьох народів у єдиній державі після трирічної жорстокої війни. Насправді ж результати голосування підтвердили: боснійські мусульмани, серби і хорвати ще не готові відмо-
532