Республіка Македонія

НАТО. Основні зусилля президента Б. Трайковського й уря­ду Л. Георгієвського були спрямовані на подолання індустрі­альної фрагментарності, сировинної та енергетичної скрути, інституційної нестабільності й розв'язання гострих етнічних, релігійних та соціально-економічних проблем.

Черговим випробуванням для македонської демократії були парламентські вибори у вересні 2002 p., фаворитом яких став опозиційний Соціал-демократичний союз на чолі з ко­лишнім прем'єром Б. Црвенковським (41 % голосів), партія прем'єр-міністра Л. Георгієвського ВМРО набрала 24 % голосів. До парламенту увійшов також Демократичний союз за інтеграцію, на чолі з колишнім політкерівником розпуще­ної Албанської визвольної армії А. Ахметі (12 %). Демокра­тична партія албанців, що входила до правлячої коаліції, на­брала лише 4 % голосів. Новий коаліційний уряд сформував Б. Црвенковський. Результати виборів засвідчили прагнення македонського суспільства до громадянського миру, політич­ної стабільності, демократичного розвитку країни.

Проблема албанського автономізму

_П

арадоксом історії було утворення в 1912 р. албанської держави в кордонах, що не включали Косово і західні провінції Македонії — райони, де компактно мешкало албанське населення, а албанський ав­тономістський рух був найбільш активним. Така ситуація стала справжньою міною, що загрожувала самому існуванню суверенної Македонської Республіки. У січні 1991 р. албанці бойкотували референдум щодо незалежності Македонії й вимагали відокремлення албанських районів і приєднання їх до Албанії. Відбувалась поступова радикалізація політичної еліти албанського населення республіки. Утім, на початко­вому етапі розбудови незалежної Македонії будь-який прояв автономізму сприймався як загроза самому існуванню країни й викликав однозначно негативне ставлення націоналістично налаштованої еліти країни. Це виключало можливість розумного компромісу й призвело до загострен­ня ситуації.

523

Р ОЗДІЛ 25

Серйозна конфронтація між державою і албанською мен­шиною сталася взимку 1994—1995 pp. унаслідок спроби са­мочинно відкрити албанський університет у м.Тетово. У 1997 p., з початком громадянської війни в Албанії ситуація ще більше загострилася. Навесні 1999 р. у Західній Маке­донії фактично вже існували "бази відпочинку" і склади зі зброєю для військовиків Визвольної армії Косово (ВАК). Албанці із Косово активно входили в політичне життя країни. Вимоги албанських політичних угруповань щодо за­провадження автономії були доволі реалістичними й могли стати базою для досягнення компромісу, проте керівництво республіки, налякане розвитком подій у Косово, не погоди­лося з вимогами албанців.

Утім, події в Косово наприкінці 90-х років уже поширили­ся на Македонію: у західній частині країни відбувалися напа­ди на поліцейські дільниці і патрулі, сталося кілька вибухів у містах Прилепі й Куманові. Поступово у 2000—2001 pp. ал­банський автономістський рух МакедонііЧіерейшов у якісно іншу фазу. На заході республіки почастішали збройні виступи албанських військових формувань. їх підтримували студенти забороненого владою албанського університету Тетова. Ал­банське населення вже не довіряло політичним силам і відда­вало перевагу силовим акціям. Уряд Македонії пропонував переговори щодо конституційної реформи, проте на арену ал­банського автономістського руху вже вийшли командири військових формувань, які демонстрували готовність зброй­ним шляхом здійснити радикальні зміни в державному устрої країни. Окремі збройні сутички на кордонах Македонії з Ко­сово переростали у військові операції з використанням важкої артилерії та авіації на околицях столиці. Сили ВАК і Національної визвольної армії (НВА), створеної радикально налаштованими албанцями, за озброєнням і досвідом були значно сильніші й активніші за регулярні македонські війська. Албанські угруповання захоплювали населені пунк­ти, виганяли звідти всіх неалбанців, організовували терорис­тичні акції, напади на представників сил безпеки республіки тощо. Під час піврічної конфронтації загинуло 300 чоловік, 500 — поранено, 70 тис. македонців змушені були залишити свої домівки. Економічні втрати республіки на кінець 2001 р. становили 630 млн німецьких марок.

524