Республіка Македонія

призвело до подорожчання македонських товарів й зменшило їхню конкурентоспроможність. Унаслідок май­же цілковитої ізоляції Македонія втрачала щомісяця понад 100 млн доларів.

Становище найбіднішої з колишніх югославських рес­публік погіршилося внаслідок гіперінфляції, яка в 1992 р. перевищила 2000 %, спаду промислового виробництва, зменшення обсягу ВВП (у 1991 р. — 50%) та масового без­робіття. Щодня в 1992 р. відбувалося не менше 10 страйків. Додаткові труднощі створювали 70 тис. біженців з Боснії та Герцеговини, будівництво табору для яких в одному з рай­онів столиці викликало в лютому 1993 р. масові виступи. Македонці протестували не тільки проти можливих еко­номічних проблем, які неминуче створюють біженці, а й проти подальшої "ісламізації" Македонії, де третина насе­лення сповідує іслам.

За такої ситуації президент К. Глігоров намагався втрима­ти хистку рівновагу між різними етноконфесійними групами й політичними силами у країні. За його ініціативою у вересні 1992 р. уряд Ніколая Клюєва був замінений коаліційним кабінетом Бранко Црвенковського. До його складу ввійшли представники Соціал-демократичної Спілки Македонії, Ліберальної Соціалістичної партії, Народної демократичної партії та албанської коаліції Партія демократичного процвітання. Провідна опозиційна сила країни — Внутрішня Македонська Революційна Організація — Демократична партія македонської національної єдності (ВМРО— ДПМНЄ), яка мала 37 (зі 120) місць у парламенті, — залиши­лася поза виконавчою владою. Зрештою, термінові заходи уряду щодо поліпшення становища населення, 80 % якого перебувало нижче рівня прожиткового мінімуму, виявилися неефективними. Стало зрозумілим, що без радикальної трансформації економічного механізму, передусім розвитку ринкових стосунків і денаціоналізації збиткових державних підприємств, кризи не подолати. Першим успіхом стало при­боркання інфляції (з 230 % у 1993 р. до 10 % у 1995 p.). З 1990 по 1995 р. кількість приватних фірм збільшилася з 5,7 тис. до 70 тис, було приватизовано близько 800 державних підприємств. До кінця 1997 р. кількість останніх не переви­щувала 1 тис. Денаціоналізація промисловості в основному

521

Р ОЗДІЛ 25

завершилася. Водночас розпочата структурна перебудова економіки спричинила збільшення безробіття, яке в 1995 р. становило 28 % працездатного населення.

У жовтні 1994 р. відбулися парламентські й президентські вибори, котрі внаслідок їх бойкоту опозиційною ВМРО — ДПМНЄ завершилися перемогою правлячої коаліції — Союз за Македонію. К. Глігоров знову був обраний президентом. Новий коаліційний уряд вдруге сформував Б. Црвенковсь-кий. Проголошена урядом програма економічної стабілізації через санкції проти Югославії і грецьке ембарго опинилася під серйозною загрозою. Пом'якшити ситуацію певною мірою допомогли довгострокові кредити, надані МВФ, Всесвітнім банком та іншими фінансовими організаціями на суму 0,5 млрд дол. Відчутного удару міжнародній репутації Македонії завдав скандал, пов'язаний із крахом фінансових пірамід, який призвів до банкрутства шести банків та ареш­ту їхніх керівників.

Восени 1995 p., після замаху на президента К. Глігорова, загострилася внутрішньополітична ситуація в країні. Поси­лилися суперечності у правлячій коаліції, що, зрештою, призвело до відставки керівництва парламенту, зростання протиборства всередині Соціал-демократичної Спілки Ма­кедонії, активізації позапарламентської опозиції. Загострен­ням політичної, економічної та соціальної ситуації у країні скористалася впливова опозиційна партія ВМРО—ДПМНЄ, яка в ході парламентських виборів 1998 р. вперше за роки незалежності здобула більшість у Зборах Македонії. Лідер партії 32-річний Л. Георгієвський очолив новий уряд країни. На президентських виборах у грудні 1999 р. перемогу здобув кандидат від правлячої коаліції Б. Трайковський (53,%).

На початку 2000-х років економіка республіки перебува­ла у важкому стані. її основу становило традиційне сільське господарство, в якому задіяне переважно албанське населен­ня. Прибуткових промислових підприємств практично не за­лишилося. Рівень безробіття перевищив 30 % (2002). Еко­номічна стабілізація в республіці стримувалася наслідками косовської кризи, загальні збитки від якої сягали 1,5 млрд дол. Додаткові труднощі створювали присутність у рес­публіці близько 200 тис. косовських біженців і тимчасова дислокація на території республіки військового контингенту

522