Болгарія

ЦК БРП(к) за вказівкою Москви організувало потужну про­пагандистську кампанію проти "реакційних" сил у складі ВФ, і 6 грудня того ж року постанова була скасована. Праг­нення відстояти незалежність у межах ВФ виявило керів­ництво БЗНС на чолі з Г. Димитровим (Гемето), який висту­пив з гострою критикою диктаторських замірів компартії. Унаслідок внутрішньої боротьби в БЗНС, а також тиску з бо­ку БРП(к) Гемето навесні 1945 р. звинуватили в тому, що він буцімто був "ворожим, імперіалістичним агентом", усунули від керівництва БЗНС і змусили емігрувати. Однак новий го­лова БЗНС Нікола Петков висунув тверду альтернативну програму реформ, що передбачала демократичний розвиток Болгарії на засадах політичного плюралізму.

Отже, перші політичні битви антикомуністичні сили про­грали. Проте компартія, порушуючи демократичні принци­пи управління, усе ж не зважилася на встановлення то­талітарного режиму. Причиною такої нерішучості були як внутрішні, так і міжнародні обставини. Поступово вироби­лася формула "народно-демократичного" управління Бол­гарією, що передбачала збереження Тирновської консти­туції, багатопартійності, приватної власності. Водночас утвердився потужний державний сектор економіки, запрова­джувався "робітничий" контроль над економікою в цілому. В галузі зовнішньої політики на першому плані був розвиток відносин з СРСР, проте курс на дружні стосунки зі США, Великою Британією, Францією зберігався.

Загострення політичного становища. Створення республіки

_В

заємовідносини політичних партій усере­дині Вітчизняного фронту дедалі більше за­гострювалися. Основною причиною такого становища була відмова керівництва компартії від політичного плюралізму й багатосекторної економіки. На серпень 1945 р. були призна­чені вибори до Народних зборів. Розуміючи, що вони не будуть демократичними і призведуть до посилення доміную­чого становища БРП(к) у ВФ, керівники БЗНС на чолі з

89

Р ОЗДІЛ 5

Н. Петковим і БРСДП на чолі з К. Лулчевим і Г.Чеш-меджієвим заявили про свій вихід з ВФ і самостійну участь у виборчій кампанії. Невдовзі відбувся розкол обох партій. Ча­стина їхніх низових організацій і керівників виступила за по­дальше співробітництво з комуністами. У Болгарії виникла легальна опозиція. Цьому посприяла позиція британської та американської дипломатії, представники якої заявили, що результати виборів не будуть визнані урядами західних дер­жав. Після цього власті вирішили відкласти голосування на три місяці, а опозиційні БЗНС (Н. Петков) і БРСДП були визнані як самостійні партії. Слідом за цим про своє понов­лення повідомили Демократична і Радикальна партії. Перша з них стала опозиційною, друга приєдналася до ВФ, і її лідер увійшов до складу уряду.

Напередодні парламентських виборів до Болгарії поверну­лися з СРСР зарубіжні лідери комуністів — спершу В. Кола-ров, а потім Г. Димитров. БРП(к) використала їхній приїзд для нагнітання антиопозиційної та "антиімперіалістичної" істерії. Після виборів 18 листопада 1945 p., на яких ВФ здобув 88 % голосів виборців, коаліційний уряд знову сформував К. Георгієв. Опозиція закликала визнати результати виборів недійсними. У грудні 1945 р. на нараді міністрів закордонних справ СРСР, США і Великої Британії в Москві було виріше­но рекомендувати болгарським лідерам включити до складу уряду двох діячів від партій легальної опозиції. Початі перего­вори закінчилися безрезультатно.

Після виборів 1945 p., на яких БРП(к) і БЗНС (що входи­ла до ВФ) здобули по 94 місця в Народних зборах, у коаліції була вже представлена зовсім інша БЗНС, якій була вготова­на роль другорядної партії, що йде у фарватері політики ко­муністів. Поза ВФ залишилася більша частина БЗНС, для якої лідер Н. Петков став символом самостійної селянської політики.

Улітку 1946 р. болгарські комуністи взяли курс на вста­новлення свого цілковитого панування в Болгарії. У липні парламент ухвалив закон про армію, згідно з яким власті звільнили майже третину офіцерів (близько 2 тис. чоловік), чимало з них відразу ж були репресовані. Через два місяці опозиційно налаштованого Д. Велчева замінив на посаді вій­ськового міністра комуніст Г. Дамянов.

90