Республіка Хорватія

во-технічне співробітництво. У грудні 2001 р. відбувся візит в Україну президента Хорватії С. Месича, дружина якого по­ходить з української родини, що виїхала з Галичини на­прикінці XIX ст. Широкомасштабний Договір про дружбу й співробітництво, що охоплює ключові сфери співробіт­ництва й створює підстави для розширення правової бази між двома країнами, було підписано в жовтні 2002 р. під час візиту президента України Л. Кучми до Хорватії.

Позиції України і Хорватії в питаннях інтеграції до євро­пейського економічного та політичного простору, побудови системи загальної безпеки в регіоні мають багато спільного. Прикладом співробітництва двох країн на міжнародній арені можуть слугувати спільні дії в рамках Центральноєвропейсь­кої ініціативи, підтримка, яку Україна надала Хорватії під час її вступу до Дунайської комісії.

Розділ

₂₄

РЕСПУБЛІКА СЛОВЕНІЯ

С тановлення держави

еребуваючи на межі слов'янського, ро­манського й германського світів, словенці вперше у своїй історії, 25 червня 1991 p., здобули дер­жавність. Скупщина Словенії прийняла рішення про вихід з Югославії і затвердила "Основні конституційні принципи про самостійність і незалежність". Перші ж кроки щодо їх реалізації викликали протидію Белграда. Збройні сутички між ЮНА і словенськими територіальними формуваннями незабаром переросли у широкомасштабні воєнні дії із засто­суванням важкої зброї та авіації. "10-денна війна", що роз­горнулася майже на всій території республіки, завершилася цілковитою поразкою ЮНА, що не в останню чергу поясню­валося виходом з її лав словенців і хорватів. За посеред­ництва Євросоюзу воюючі сторони домовилися про негайне припинення вогню й поступове виведення підрозділів ЮНА з території Словенії.

8 жовтня 1991 p., одразу після закінчення терміну тримісячного мораторію, словенський парламент підтвердив державну самостійність республіки (територія — 20,3 тис. кв. км; населення — майже 2 млн чоловік, із них 90,5 % — сло­венці, 3 % — хорвати, 2,2 % — серби та ін.). Восени 1991 р. Словенія запровадила власну прикордонну й митну служби, взяла під свій контроль кордони із сусідами. Почалося ак­тивне формування національних збройних сил, дипломатич­ного корпусу, набуття інших атрибутів незалежної держави, включаючи власну грошову одиницю — толар. Міграційні процеси початку 90-х років (близько 40 тис. сербів і хорватів

512

Республіка Словенія

переселилися на історичну батьківщину) посилили високу етнічну та конфесійну однорідність суспільства, що стало одним із стабілізуючих чинників розвитку молодої держави.

25 грудня 1991 р. Скупщина ухвалила Конституцію краї­ни, яка проголосила Словенію демократичною республікою, правовою й соціальною державою. До кінця 1992 р. Рес­публіка Словенія була визнана більшістю країн світу, вклю­чаючи Союзну Республіку Югославію.

Перехід від планової економіки до режиму вільного рин­ку супроводжувався серйозними труднощами. Розрив еко­номічних зв'язків з колишніми республіками СФРЮ, на які в 1991 р. припадало 60 % товарообміну, позбавив Словенію традиційного ринку збуту й дешевих джерел сировини. За умов глибокого економічного спаду виникла гостра урядова криза. Кабінет Лойзе Петерле, основу якого складав ко­аліційний блок ДЕМОС, змушений був піти у відставку. У травні 1992 р. був створений новий кабінет міністрів на чолі з лідером Ліберально-демократичної партії (ЛДП) Янезом Дрновшеком, який узяв курс на зближення з європейськими структурами, розпочав проведення широкомасштабної еко­номічної реформи. Стрижнем її стали приватизація, струк­турна перебудова, реформа банківської системи, пристосу­вання законодавства країни до європейських правових норм.

Стартові позиції для проведення реформ у державі були

_І

непоганими. По-перше, Словенія одна з найбільш розвину­тих республік колишньої СФРЮ — на неї припадало 17 % ВНП і 30 % експорту у твердій валюті. По-друге, зовнішній борг становив лише 1,9 млрд доларів (1991), і на відміну від інших країн Східної Європи не тиснув важким тягарем на економіку. По-третє, лише 2,7 тис. підприємств функціону­вало на принципах старої системи самоврядування. Було за­реєстровано 27 тис. нових фірм, у тому числі 13 тис. приват­них, 940 фірм фінансувалося іноземним капіталом. Усе це стимулювало структурну перебудову народного господарст­ва, де ставка робилася на конкурентоспроможні галузі, ту­ризм і сферу послуг.

Розпочата зміна суспільно-політичних та економічних структур мала мирний характер, відбувалася за умов швид­кого досягнення національної злагоди щодо нових цілей розвитку, взаємодії та співпраці між старою і новою політич-

17 ⁴-^2№ 513

Р ОЗДІЛ 24

ною елітою. Досягнення національного консенсусу у життєво важливих для словенського народу питаннях, таких як побудова демократичного суспільства, заперечення як лівого, так і правого тоталітаризму й екстремізму, неприй­няття виявів реваншу, вульгарного антикомунізму й рестав­рації старих порядків — стало передвиборною платформою колишнього першого секретаря ЦК Союзу комуністів Сло­венії Мілана Кучана. Його перемога на президентських виборах, що відбулися у грудні 1992 p., була цілком перекон­ливою — 63,4 % виборців віддали йому свої голоси. Тоді ж відбулися й перші вільні парламентські вибори, в яких взяли участь 25 партій. Більшість виборців віддали перевагу лівоцентристській ЛДП (26 %), а її лідер Я. Дрновшек знову очолив коаліційний уряд за участю представників трьох провідних партій.

Успіхи й труднощі доби незалежного розвитку

_п

резидент М. Кучан та уряд Я. Дрновшека у співпраці з місцевими органами влади зуміли за короткий строк досягти політичної й економічної стабілізації, не вдаючися до авторитарних методів правління й "шокової терапії". Оскільки в торгівлі, сфері послуг і зем­леробстві приватний сектор і раніше мав досить міцні по­зиції, відпала необхідність проводити в широких масштабах малу приватизацію, а для масової приватизації, згідно з зако­ном 1992 p., було запропоновано сім різних схем у, різних комбінаціях. По суті, денаціоналізація розпочалася з кінця 1994 р. Першим кроком у цьому напрямі став продаж акцій 59 найбільших підприємств. До 1998 р. процедуру привати­зації пройшла переважна більшість державних заводів, фаб­рик та інших підприємств.

Паралельно проводилась аграрна реформа, що мала на меті обмежити дрібнотоварне виробництво, стимулювати й підтримати великі рентабельні господарства, врегулювати орендні відносини в землеробстві, полегшити умови кредиту­вання й захисту вітчизняних виробників. У середині й другій

514