Республіка Хорватія

(57 % голосів). У країні було встановлено авторитарний націоналістичний режим. Зокрема, чимало вулиць Загреба перейменовано на честь усташських "героїв" часів Другої світової війни.

У лютому 1993 р. в країні відбулися вибори до палати жу-паній (громад) — верхньої палати Сабора, — а також до місцевих органів влади. Перемогу на виборах здобула прав­ляча ХДС. Новим прем'єром став член ХДС Н. Валентич, прихильник ринкової економіки та економічної лібе­ралізації. Пріоритетними цілями уряду проголошувалися скорочення інфляції та приватизація. У жовтні 1993 р. уряд і Народний банк почали здійснення стабілізаційної програми "шокової терапії". Було "відпущено" ціни на переважну більшість товарів і послуг. Зменшувалися державні витрати на соціальні потреби, скорочувалися дотації нерентабельним підприємствам. Це призвело до зростання цін і збільшення безробіття. За цих умов держава змушена була надавати ад­ресну допомогу непрацездатним і низькооплачуваним верст­вам населення.

До весни 1994 р. урядові вдалося досягти фінансової стабілізації. Інфляція становила 8 % на рік, темпи скорочен­ня НВП знизилися до 4 %, а виробництва промислової про­дукції — до 6 % на рік. Проте різко зріс рівень безробіття (у 1994 р. — 19 %, а в 1995 р. — 22 %). Структурні зміни відбу­валися повільно через відсутність необхідних коштів. Низь­кими були темпи приватизації, більшість підприємств зали­шалися в державній власності й орієнтувалися на випуск військової продукції. Іноземні кредити були, практично, не­доступні.

У 1994 р. поліпшилися відносини між Хорватією і Союз­ною Республікою Югославією, активізувалися контакти між Загребом і Кніном. Проте досягнуті з великими трудно­щами домовленості практично залишалися нереалізовани­ми. Незважаючи на важке соціально-економічне становище, політичне керівництво Сербської Крайни не погоджувалося на статус автономії у складі Хорватії й продовжувало плека­ти надії на утворення "Великої Сербії".

31 березня 1995 р. закінчився строк мандата миротворчих сил ООН, що розділяли хорватів і сербів Крайни. Хорватсь­кий уряд відмовився продовжити його, а 1 травня 1995 р.

507

Р ОЗДІЛ 23

хорватські війська за наказом президента Ф. Туджмана роз­горнули наступ проти Сербської Крайни. Уже наступного дня вони вийшли на кордон з Боснією та Герцеговиною. Західна Славонія увійшла до складу Хорватії. У серпні хор­ватська армія зайняла м. Кнін, і самопроголошена рес­публіка перестала існувати. "Серби розпочали цю війну, а хорвати надали їй характеру середньовічного звірства", — так охарактеризував роль Хорватії у війні відомий юго­славський дисидент тітовських часів М. Джилас. Близько 200 тис. сербських біженців, вигнаних із Хорватії, пере­бралися до Сербії, Боснії та Герцеговини, а також Східної Славонії.

Між тим, 3 жовтня 1995 р. Загреб і Белград досягли домо­вленості про поетапне повернення Східної Славонії, Бараньї і Західного Срема (території, контрольовані сербами) під юрисдикцію Загреба. На перехідний період Східна Славонія переходила під контроль тимчасової адміністрації ООН. Відтак, унаслідок багаторічного збройного хорвато-сербсь-кого конфлікту й масової міграції населення на території Хорватії виникла "етнічно чиста" хорватська держава. На­прикінці 1995 р. в ній мешкало лише 4 % нехорватів. З відновленням територіальної цілісності Хорватської держави на перший план виступили внутрішні соціально-економічні проблеми.

Соціально-економічний і політичний розвиток на межі століть

_З

а умов внутрішнього миру хорватський пре­зидент і правляча ХДС дістали можливість відмовитися від авторитарного стилю управління й розпочати реформи в усіх сферах суспільного життя. У жовтні 1995 р. відбулися вибори до палати представників Сабора. Більше половини депутатських місць (75 із 127) здобули представни­ки ХДС. Новий однопартійний уряд, сформований на базі ХДС, очолив колишній міністр економіки Златко Матеша. У червні 1997 р. відбулися президентські й парламентські вибо­ри, на яких 75-річний Ф. Туджман був переобраний на дру-

508