Республіка хорватія

Становлення держави. Хорвато-сербський конфлікт

_Х

орватський Сабор 25 червня 1991 р. прий­няв декларацію, у якій проголошувалося створення самостійної і суверенної Республіки Хорватії (те­риторія — 56,5 тис. кв. км, населення — 5,4 млн чол.). Роз­почався новий етап в національній історії країни. Станов­лення суверенної хорватської держави відбувалося за умов кривавої і руйнівної сербсько-хорватської війни, в ході якої Хорватії вдалося зберегти й зміцнити свою незалежність. 8 жовтня 1991 р. набули чинності законодавчі акти про цілковиту самостійність республіки, а в грудні 1991 р. Сабор Хорватії прийняв конституційний закон про права і свободи людини та права національних й етнічних меншин (8 % на­селення). Відповідно до статей цього закону дві автономні території з центрами в містах Кнін і Гліна, де компактно мешкали серби, здобули особливий правовий статус. Проте нове керівництво сербського національного руху в Хорватії не прийняло автономію. 24 грудня 1991 р. сербські території в Хорватії об'єдналися в Республіку Сербська Крайна і про­голосили себе самостійною державою.

До середини січня 1992 р. воєнні дії в Хорватії припини­лися. Відповідно до статей перемир'я, під контролем сербів залишилася 1/3 території Хорватії. З метою роз'єднання хор­ватських військ і збройних формувань сербів під егідою ООН була створена смуга шириною в три кілометри, куди вводилися миротворчі сили. На цей час близько півмільйона хорватських біженців залишили територію Сербської Край-ни й переселилися в Хорватію. Війна і розрив економічних

505

Р ОЗДІЛ 23

зв'язків завдали величезної шкоди економіці республіки, рівень розвитку якої був одним із найвищих у СФРЮ. Більше того, досконаліша структура господарства, а також високий економічний потенціал давали Хорватії певні пере­ваги над іншими республіками, зокрема сусідньою Сло­венією. Проте рівень діяльності урядів правлячої партії — Хорватського демократичного союзу — виявився значно нижчим, аніж їх словенських колег. Реформи були призупи­нені. В ході воєнних дій майже повністю була зруйнована система комунікацій, залізнична мережа. У січні 1992 р. об­сяг промислового виробництва становив близько ЗО % від рівня 1989 р. Експорт за ці роки скоротився наполовину. Рівень безробіття зріс до 18 % у 1993 р. Різко зменшилася ре­альна заробітна плата. На середину 1993 р. середньомісяч­ний темп інфляції сягав 50 %.

Збройний конфлікт із сербами і, як наслідок цього, різке погіршення соціально-економічної ситуації у країні спричи­нили зростання в суспільній свідомості антисербських настроїв. Від січня 1992 р. по серпень 1995 р. територія Хор­ватії фактично була поділена на дві частини — Республіку Хорватія (столиця — м. Загреб) і самопроголошену Рес­публіку Сербська Крайна (столиця — м. Кнін), які пере­бували у стані відкритого протистояння. Конфронтація супроводжувалася жорстоким насильством, етнічними чист­ками, унаслідок яких загинули десятки тисяч людей. Усі ці роки обидві частини Хорватії перебували в надзвичайних умовах воєнного часу, а економіка — під жорстким держав­ним контролем.

У цей час Національна рада оборони й безпеки була наділена надзвичайними функціями, й інколи навіть підмі­няла уряд і парламент. Повноваження президента були дуже широкими. Був запроваджений урядовий контроль над теле­баченням, радіо, пресою. Головну роль у громадському житті відігравала Хорватська демократична співдружність (ХДС), яка на виборах до палати представників Сабора у серпні 1992 р. здобула 43,7 % голосів. За кандидатів провідної опо­зиційної партії — Хорватський соціально-ліберальний союз (ХСЛС) — проголосували 17,3 % виборців. Водночас відбу­лися й перші прямі президентські вибори, перемогу на яких здобув колишній тітовський партизан, генерал Ф. Туджман

506