Югославія

висловився за збереження єдиної Югославії і взяв курс на проведення радикальної суспільно-економічної реформи. У межах програми, спрямованої на стабілізацію економіки, законодавчо закріплено низку заходів щодо фінансової і гос­подарської самостійності підприємств, відкриття ринку капіталу й цінних паперів, фінансової біржі, майже цілкови­тої лібералізації імпорту, вільного ціноутворення, конверто-ваності динара та ін.

У другій половині 1989 р. в країні спостерігалося стрімке зростання кількості неформальних організацій. Багато які з них до кінця року зареєструвалися як партії. Почалося ста­новлення багатопартійної системи. Особливо активно цей процес відбувався у Словенії та Хорватії, громадськість яких була стурбована зростанням сербського націоналізму, ак­тивністю прибічників С. Мілошевича, котрий закликав до зміцнення федерації і боротьби проти сепаратизму. На­прикінці вересня 1989 р. Скупщина СР Словенії прийняла низку поправок до республіканської конституції, які запо­чаткували процес відокремлення цієї республіки від юго­славської федерації. Реакція сербського керівництва була жорсткою. Між Сербією і Словенією почалася майже відкрита торгово-економічна війна.

Отже, наприкінці 80-х років розпочався крах комуністич­ної диктатури. Стала очевидною неефективність системи так званого самоврядного соціалізму. Почалися глибокі перетво­рення в політичній галузі, що характеризувалися становлен­ням політичного плюралізму, прагненням до реалізації національної рівноправності. Створювалися основи ринко­вої економіки.

Розпад югославської федерації

_Н

евдала спроба XIV з'їзду СКЮ (січень 1990 р.) зберегти існуючу модель тоталіта­ризму під виглядом "демократичного соціалізму", глибока криза партії, проявом якої був конфлікт між керівництвом СКЮ і його республіканськими організаціями, крах ідеології самоврядного соціалізму прискорили розпад югославської

487

Р ОЗДІЛ 22

федерації. У країні швидко поширювалися ідеї національно­го суверенітету й антикомунізму. Розпочався процес станов­лення партійно-політичного плюралізму. На тлі кризи юго­славської федерації загострилося національне питання у самій Сербії, де серби становили лише 66 % загальної кількості населення (албанці — 17 %, угорці — 3,5 % і т. ін.). У січні 1990 р. активізувався рух албанців Косово за віднов­лення автономного статусу краю, ліквідованого у 1989 р. У відповідь Белград запровадив там надзвичайний стан. Край опинився на порозі громадянської війни.

На виборах до республіканських та місцевих органів влади Словенії і Хорватії у квітні—травні 1990 p., що відбувалися на багатопартійній основі, уперше за післявоєнні роки перемогу здобули опозиційні сили. У Словенії до влади прийшла Демо­кратична опозиція (ДЕМОС), а головою Президії республіки був обраний Мілан Кучан. У Хорватії перемогла Хорватська демократична співдружність (ХДС), лідер якої Франьо Тудж-ман обійняв посаду голови Президії Хорватії. Нове керівництво обох республік виступило за конфедеративний устрій Югославії. Проте це аж ніяк не влаштовувало центр, що спирався, насамперед, на сербські номенклатурні кола.

Антитоталітарна демократична революція не скрізь мала логічне завершення. У деяких республіках СК змінив назву та програму, в інших — тільки назву. Комуністи зазнали поразки у Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговині. У Маке­донії вони поділили владу з новими політичними силами. Й утрималися при владі, прикрившись лозунгом "демокра­тичного соціалізму", в Сербії та Чорногорії. Комуністичні лідери цих республік, а також керівництво югославської на­родної армії (ЮНА) залишилися вірними соціалістичному виборові. Для сербських номенклатурних кіл та шовіністів це був єдиний спосіб зберегти або відновити югославську федерацію, що не могло не позначитися на характері юго­славського "шлюборозлучного процесу".

Соціальна несумісність республік і країв (демократичні Словенія й Хорватія і комуністичні Сербія та Чорногорія), відмінності в економічному рівні розвитку республік, неадек­ватному їх політичній вазі у країні, трагічні напластування минулої історії югославських народів і строкатість етнічного та конфесійного складу населення відіграли роль каталізато-

488