Югославія

Період "контрреформ"

_К

риза соціалізму в Югославії настала у грудні 1971 p., коли рішенням Президії СКЮ процес реформ був грубо перерваний. У Хорватії, а потім і в інших республіках відбувалися масові політичні чи­стки. Згортання ринкових реформ супроводжувалося ідейно-політичним та організаційним зміцненням СКЮ на засадах демократичного централізму, а також кадровими переміщен­нями в партійних організаціях і державних установах Хор­ватії, Словенії, Сербії та Воєводини. Розгорнулася кампанія проти хорватського націоналізму як основного бастіону "контрреволюції", почалися масові репресії проти представ­ників політичної та культурної еліти. Єдиним виразником опозиційних поглядів залишалася католицька церква. Хор­ватія була втихомирена, проте серед хорватської громадсь­кості поширювалися антиюгославські настрої.

У лютому 1974 р. була прийнята нова конституція, третя за післявоєнний період. Вона змінила принципи формування й структуру законодавчих органів, закріпила керівне станови­ще й провідну роль СКЮ у суспільстві, визначила самовряд­ну соціалістичну демократію як особливу форму диктатури пролетаріату. Виходячи із принципів самоврядного соціа­лізму, конституція звузила економічні й політичні функції федерації при одночасному посиленні ролі та прерогатив ре­спублік у формуванні та проведенні спільної федеральної політики й суспільно-політичного розвитку. Цілий ряд функцій федерації передано республікам, яким відводилась також основна роль у вирішенні кадрових питань на феде­ральному рівні. Відповідальність за економічний розвиток покладалася на самі республіки. Тим самим було закладено основи поступового розпаду югославського економічного простору, що тримався не на ринкових засадах, а на команд­но-адміністративній системі. Посилювалися тенденції до економічної самоізоляції республік. Конституційні зміни оз­начали, по суті, бюрократичну децентралізацію, проведену на користь лояльних партійних керівників з відновленням одно­партійної системи на рівні республік та країв, і позбавлення союзних органів владних повноважень. Югославія перетво­рилася на своєрідну поліцентричну конфедерацію із восьми

483

Р ОЗДІЛ 22

держав. У травні 1974 j). президентом СФРЮ без обмеження терміну був обраний И. Броз Тіто.

Господарська практика, що склалася в ході реалізації контрреформ, виявилася напрочуд оригінальною. Унаслідок розпорошення раніше існуючих господарств, виникали тисячі нових "організацій об'єднаної праці", значна частина яких була штучними утвореннями. Реальне становище в народно­му господарстві не відповідало проголошеним принципам звуження адміністративного впливу до мінімуму, посилення ринкових відносин. Економіка досягла найвищого за всю історію країни рівня одержавлення. Ринок був відсунутий до сфер тіньової економіки. Трудові колективи втратили будь-яку можливість впливати на прийняття важливих рішень че­рез обрані ними робітничі ради. Така економіка була абсо­лютно нежиттєздатною. Зазначені хиби господарського ме­ханізму протягом тривалого часу компенсувалися дефіцитним фінансуванням та іноземними кредитами. На 1980 р. зовніш­ній борг країни становив уже 15 млрд дол., з кожним роком зростала інфляція й падала ефективність економіки.

Самоврядування почало згортатися не тільки на підпри­ємствах, айв організаціях невиробничої сфери. Йому на зміну приходило пряме адміністрування. При цьому бюро­кратичні структури "спустилися" з рівня федерації на рівень республік, країв і громад, що, в поєднанні з наданням рес­публікам та автономним краям широких повноважень, спри­чинило подальшу децентралізацію єдиного югославського ринку, створення восьми "національних економік", з яких далеко не всі виявилися ефективними.

Децентралізація економіки й послаблення ролі партії привели до зростання самостійності республік й зміцнення в них позицій етнічних правлячих еліт. Наприкінці 70-х років Югославська федерація поступово переходить на конфеде­ративні принципи державного устрою при збереженні ще досить сильного центру, який спирався передусім на особи­стий авторитет Тіто.

484