Югославія

Джерелом напруженості до середини 60-х років стала сфера міжнаціональних стосунків. Держава, виступаючи ви­разником спільних інтересів, намагалася нівелювати інтере­си суб'єктів федерації. Шляхом перерозподілу фінансових і матеріальних ресурсів вона прагнула до піднесення рівня відсталіших регіонів країни. Як наслідок, у розвитку еко­номіки слаборозвинутих республік були досягнуті значні успіхи: в 1947—1965 pp. обсяг промислового виробництва збільшився у Боснії та Герцеговині у 8 разів, Чорногорії — 21, Косово — 5,6, Македонії — 8 разів. Водночас рівень національного доходу за той же період зріс лише удвічі. Пев­ну роль у збереженні цього розриву відігравала політика ре­гулювання цін на продукцію сировинних галузей. Вирішен­ня проблем вирівнювання економічного розвитку республік серйозно гальмували слаборозвинута інфраструктура, низь­кий рівень освіти та відсутність традицій промислового ви­робництва.

На початку 60-х років дискусії з питань республікансько­го самоврядування почали забарвлюватися в націоналістичні кольори. Між імперським центром з його монопольним всевладдям СКЮ і керівництвом республік, де до влади прийшло нове покоління лідерів, що принесло з собою лібе­ральні та націоналістичні програми, зростала напруженість. Розвинутіші в економічному відношенні Словенія і Хорватія домагалися більшої самостійності у вирішенні соціальних, економічних і політичних питань, виступали проти дотуван­ня інших республік за їхній рахунок. Вихід із кризи було знайдено на рейках суспільно-економічної реформи.

Улітку 1965 р. Скупщина ухвалила близько 30 законів, які розширювали права підприємств, республіканських і крайо­вих органів у розв'язанні господарських питань, створювали сприятливі умови для розвитку дрібного приватного підприємництва, лібералізували зовнішню торгівлю. Ново­введення означали суттєву децентралізацію влади в межах са­моврядного соціалізму і, як здавалося, вели до перетворення фактично унітарної держави на реальну федерацію. У країні намітилася економічна стабілізація, ожили приватне ремесло й торгівля, зміцніло одноосібне селянське господарство, вия­вилась тенденція до удосконалення структури виробництва, зміцнення динара. Проте ці косметичні заходи не могли

16 4-268

481

Р ОЗДІЛ 22

надовго стимулювати економіку. Уже наприкінці 60-х років почали проявлятися й негативні наслідки реформ: різко зменшилися обсяги капіталовкладень, виникли труднощі у збуті продукції, знизилися темпи виробництва, збільшилося безробіття (до 300 тис. наприкінці 1968 p.). Відставання екс­порту від імпорту вело до збільшення зовнішнього боргу, який у 1970 р. сягав уже 2,3 млрд дол. У країні падав життєвий рівень населення, загострювалися соціальні і міжнаціональні суперечності. Усе це відбувалося за умов лібералізації візового режиму і впливу західної думки на суспільну свідомість. На початку червня 1968 р. інтелектуаль­не бродіння вилилося у студентські заворушення в Белграді. Це були перші в повоєнні роки масові акти відкритої непоко­ри властям.

Водночас активізувався рух за демократизацію у Хорватії, де реформаторське керівництво СК Хорватії здійснювало у 1966—1971 pp. ліберальні реформи, на зразок "празької вес­ни" в Чехословаччині. У Хорватії розгорнулася кампанія проти викачування федеральним центром валютних надход­жень з її бюджету на користь інших республік. Політичні діячі, які згрупувалися навколо культурно-освітньої органі­зації "Матиця Хорватська", пропагували ідею відродження Хорватії. Аналогічні процеси відбувалися і в інших респуб­ліках та автономних краях.

Реформи середини 60-х років не дали очікуваних наслідків. Економічні диспропорції у розвитку різних рес­публік ще більше зросли. Посилився процес республікансь­кої ізоляції, а міжнаціональні стосунки продовжували заго­стрюватись. Восени 1971 р. у Хорватії почалися заворушен­ня, учасники яких вимагали створення незалежної держави Хорватія. "Матиця Хорватська" розгорнула широку пропа­гандистську кампанію з метою запровадження ідеологічного плюралізму та багатопартійної системи. Перед країною знову постала дилема: або докорінна ломка системи, або згортання реформ. Утім, відмовившись від радянської і запровадивши власну модель самоврядного соціалізму з одноосібним сільським господарством, децентралізованою системою влади, вільним виїздом громадян за кордон, кон­трольованим вільнодумством та ін., правляча еліта усе ж не поспішала відмовитися від монополії на владу.

482