Югославія

управлінні промисловістю призвели до зниження темпів промислового розвитку. У 1949 р. національний дохід зріс на 9 % (на 3 % менше, аніж у попередньому році). Ця тенденція збереглася і в наступні роки. Розрив торговельно-еко­номічних зв'язків з країнами соціалістичного табору призвів до скорочення обсягів зовнішньої торгівлі країни (35 % від рівня 1948 p.), а рівноправного партнерства з країнами Заходу не виходило. Експорт значно відставав від імпорту: у 1951 р. торговельний дефіцит становив 61 млрд динарів. Потреба в зарубіжних кредитах змусила югославський уряд піти на ком­пенсацію західноєвропейським країнам вартості націоналізо­ваної власності (всього було виплачено понад 93 млн дол.). Лише після цього Захід надав Югославії очікувані кредити. Почалося швидке зростання зовнішньої заборгованості.

У 1950 р. Югославія перебувала на одному з останніх місць у Європі за рівнем економічного розвитку й доходу на душу населення. Проте будь-які вияви невдоволення жор­стоко придушувалися. Пошуки "радянських шпигунів" су­проводжувались переслідуванням будь-якого інакомислен­ня. Правляча КПЮ знищувала своїх політичних супротив­ників. Придушувався національний рух. У міжнаціональних стосунках домінуючу роль відігравали органи федерації, а республіки були практично позбавлені самостійності.

Погіршення економічної і політичної ситуації у країні вимагало негайних заходів, нових рішень. На початок 1950 р. керівництво КПЮ усвідомило зрештою необхідність лібе­ральних реформ у господарському й державному управлінні. Залишаючись на базі радянських доктрин, партійні ідеологи стали на шлях децентралізації й деетатизації, тобто значного обмеження втручання держави в діяльність підприємств і трудових колективів. На початку 1950 р. було ліквідовано більшість федеральних галузевих міністерств, а їхні функції керівництва господарством передавалися республікам і галу­зевим об'єднанням підприємств — господарським палатам, метою яких була координація виробництва. Відповідно до нового закону, підприємства, залишаючись у державній власності, передавалися трудовим колективам для уп­равління виробництвом. Тим самим вони здобували певну самостійність у плані господарювання. На всіх державних підприємствах створювалися робітничі ради.

477

Р ОЗДІЛ 22

Важливі зміни відбулися у сільському господарстві: за­крито МТС, скасовано обов'язкові поставки сільгосппро­дукції, а в 1953 р. селяни дістали можливість залишати коо­перативи й створювати приватні господарства. При цьому максимум землеволодіння встановлювався в 10—15 га, доз­волялися- продаж і оренда землі, використання найманої праці. Чимало колишніх виробничих кооперативів перетво­рилися на постачально-збутові.

Отже, реформи початку 50-х років були першими крока­ми в напрямі до ринково-орієнтованої економіки. Вони сприяли певному підвищенню ефективності виробництва, зростанню продуктивності суспільної праці. Проте курс на активніше використання елементів товарно-грошових відно­син здійснювався нерішуче й непослідовно. Зберігався партійно-державний контроль над підприємствами, хоча ме­ханізм державного впливу значно змінився, оскільки істот­ного значення набули засоби кредитно-фінансової політики. Однак докорінних змін у формах власності не відбулося і та­ка реформа не могла створити умови для заінтересованості виробників у наслідках своєї праці.

Розпочалася децентралізація в системі органів влади. Бу­ли дещо розширені права республік, впроваджувалося обме­жене місцеве самоврядування, змінювалися форми і методи діяльності КПЮ та громадських організацій. Ця політика бу­ла закріплена рішеннями VI з'їзду КПЮ (листопад 1952 p.), який сформулював положення про нову роль компартії в будівництві соціалістичного суспільства, заснованого на принципах самоврядування. Суть цих принципів зводилася до відмови партії від безпосереднього втручання у державну діяльність, перетворення її на "ідейно-політичну силу всере­дині самоврядних організмів і громадсько-політичних ор­ганізацій". Відповідно до нового статуту вся партійна діяльність мала стати відкритою, розширювалися права рес­публіканських і місцевих партійних організацій. Символізу­вати нові зміни у характері КПЮ мало її перейменування у Спілку комуністів Югославії (СКЮ).

У січні 1953 р. Народна Скупщина затвердила нову кон­ституцію, яка узаконила двопалатний парламент, посаду президента республіки, внесла зміни у структуру й компе­тенцію центральних та місцевих органів влади. Також було

478