Югославія

шинно-тракторних станцій (МТС). Проте в аграрному сек­торі залишалося 2,6 млн приватних сільських господарств.

Керівництво Югославії активно будувало антиринкову планову господарську систему, основою якої була державна власність на засоби виробництва. У перші повоєнні роки ця економічна політика привела до позитивних наслідків: вда­лося подолати інфляцію, відновити промисловість, рівень життя населення наблизився до довоєнного, певною мірою забезпечувалася соціальна справедливість у суспільстві.

Завершувалося формування політичної системи "диктату­ри пролетаріату", що мала всі ознаки "надцентралізації". Уся влада зосереджувалася в Політбюро ЦК КПЮ, передусім у руках Тіто, Карделя, Ранковича, Джиласа. Встановлено суво­рий партійний контроль за усіма сферами суспільного життя. Швидко зростала чисельність КПЮ, яка в червні 1948 р. налічувала 450 тис. членів. Розгалужений партійно-пропаган­дистський апарат посилено насаджував у громадській свідо­мості культ Тіто — легендарного керівника партизанського руху й культ партизанів — учасників народно-визвольної бо­ротьби, як "особливих людей". Здійснювалася культурна ре­волюція за радянським зразком.

Таким чином, у 1946—1947 pp. у Югославії в основному завершилося формування тоталітарної моделі суспільного ладу.

У зовнішньополітичній сфері Югославія в ці роки пряму­вала у фарватері політики СРСР. Навесні—влітку 1946 р. ФНРЮ уклала союзні договори з Польщею, Чехословаччи-ною та Албанією. Югославське керівництво надавало підтримку комуністам Греції, які навесні 1946 р. підняли повстання проти існуючого режиму. Югославія здійснювала активну політику в Албанії, де партійні й військові радники з Югославії відігравали ключову роль у становленні нової вла­ди. З Болгарією обговорювалися плани створення спільної федерації. Як перший крок у цьому напрямі в 1947 р. між обома країнами був підписаний договір про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу. Нова Югославія відігра­вала дедалі активнішу роль у міжнародному комуністичному русі, де вважалася найвірнішим союзником СРСР. Делегація компартії Югославії брала активну участь у створенні Інформбюро в 1947 р. До 1948 р. Югославія, що мала одну з

473

Р ОЗДІЛ 22

найбільших армій у Європі, перетворилася на домінуючу си­лу на Балканах. Усе це стимулювало зростання амбітності югославського керівництва на чолі з Тіто, його прагнення до більшої незалежності від Москви. З іншого боку, негативну реакцію кремлівських лідерів викликали югославські пре­тензії щодо контролю над Албанією, активність Югославії і Болгарії у створенні Балканської федерації, курс югославсь­кого керівництва на створення сильної армії тощо. Почина­ючи з другої половини 1947 p., дії Белграда почали зазнавати критики. Сталін не бажав миритися з найменшими проявами ініціативи серед своїх сателітів. Тому незгоди між ко­муністичними вождями суто суб'єктивного характеру інколи переростали у жорстокий і тривалий конфлікт.

Югославсько-радянський конфлікт 1948 р.

_У

лютому 1948 р. Й. Броз Тіто був запроше­ний до Москви на нараду з проблем Бал­канської федерації та інших питань. Проте він відправив ту­ди делегацію у складі Е. Карделя, М. Джиласа й А. Бакари-ча. Сталін сприйняв це як вияв непокори. 18—19 березня 1948 р. з Югославії були відкликані радянські військові й цивільні спеціалісти, а в Москві перервані переговори з юго­славською торговою делегацією. У березні—травні 1948 р. відбувся обмін листами між радянським і югославським керівництвом. У своїх листах, адресованих Тіто, Сталін і Мо-лотов звинувачували югославських лідерів у погіршенні сто­сунків між обома країнами. Тіто відкидав висунуті проти нього звинувачення й намагався виправдатися. Його по­зицію підтримав пленум ЦК КПЮ.

Бажаючи продемонструвати свою вірність марксизму-ленінізму й беззастережне прийняття радянського досвіду соціалістичного будівництва, лідери Югославії 28 квітня 1948 р. ініціювали черговий закон про націоналізацію, який не мав прецеденту в східноєвропейських країнах. Він розши­рив державний сектор за рахунок малих і середніх підприємств, що не потрапили під націоналізацію 1946 р. Йшлося, практично, про одержавлення всієї промисловості.

474