Республіка Білорусь

Зовнішня політика

_З

овнішня політика Білорусі була характерною для тоталітарного режиму. Відносини рес­публіки з країнами Євросоюзу та США були й залишаються прохолодними, напруженими. Так, улітку 1998 р. вольовим рішенням Мінська із дипломатичного селища "Дрозди" виселено усіх західних послів, а в жовтні 2002 р. країну зали­шили спостерігачі місії ОБСЄ. У відповідь США, а згодом і країни Євросоюзу відмовили у видачі в'їзних віз білоруському президентові та чиновникам його адміністрації. Продаючи зброю воюючим країнам та екстремістським угрупованням (здебільшого всупереч ембарго ООН), навчаючи іракських військовиків, правлячий режим Білорусі свідомо протистав­ляв себе світовому співтовариству.

Напруженість у відносинах із Заходом О. Лукашенко, ке­руючись власними політичними інтересами, компенсував поглибленням стосунків з Росією. На території Білорусі роз­ташовано десятки військових баз російських Збройних Сил. 2 квітня 1996 р. було укладено договір про утворення Співдружності Білорусі і Росії, а ще через рік — договір про Союз Білорусі і Росії. Однією з основних передумов ство­рення союзної держави було формування єдиного еко­номічного простору. У 2002 р. в Білорусі вже діяли внутрішні російські ціни на газ, єдині тарифи на залізничні перевезен­ня. Наступним кроком має стати перехід на єдину валюту — російський рубль (з 1 січня 2005 p.). Мінськ підтримував усі інтеграційні ініціативи Росії, навіть ті, що ігнорувалися більшістю країн СНД, як невигідні. Населенню нав'язувала­ся думка щодо безальтернативності цього вибору.

У білорусько-українських двосторонніх стосунках домі­нував конструктивний підхід, спрямований на розвиток доб­росусідських, взаємовигідних відносин та підвищення ефек­тивності торгово-економічного співробітництва. Чинника­ми, які суттєво впливають на двосторонні відносини, є на­явність спільного кордону (1071 км), розвинені економічні та культурні зв'язки, що історично склалися між двома наро­дами, чимала українська громада в Білорусі (240 тис. осіб) та білоруська в Україні (440 тис).

83

Розділ 4

Дипломатичні відносини між нашими країнами встанов­лено в грудні 1991 р. Під час візиту президента України Л. Кучми до республіки Білорусь у липні 1995 р. було укладе­но базовий Договір про дружбу, добросусідство та спів­робітництво, який набув чинності в серпні 1997 р. Між Ук­раїною і Республікою Білорусь підтримується постійний діалог на найвищому рівні. Договірно-правова база двосто­ронніх відносин налічує понад сотню угод. Не ратифікований білоруським парламентом Договір про державний кордон між Україною і Республікою Білорусь гальмує завершення облаштування спільного кордону та його демаркацію.

Серед торговельних партнерів України Білорусь посідає четверте місце. Зовнішньоторговельний оборот товарів та по­слуг між нашими країнами у 2001 р. становив 694 млн доларів. Не врегульованою залишається проблема боргу України. Найбільш перспективними напрямами розвитку двосторонніх економічних зв'язків є сфера транспортних послуг і викорис­тання транспортних можливостей, співпраця у галузі маши­нобудування, переробної промисловості, паливно-енергетич­ного комплексу, військово-технічній сфері.

Розділ

₅

БОЛГАРІЯ

Коаліційна влада та її еволюція

_У

ході повстання 9 вересня 1944 р. політична влада в Болгарії перейшла до рук представ­ників партій, об'єднаних у Вітчизняний фронт (ВФ). На­ступні зміни характеру державної влади не були одночасним актом, цей процес розвивався поступово й мирним шляхом. Склад уряду Вітчизняного фронту був визначений на ос­танньому нелегальному засіданні Національного комітету ВФ 8 вересня 1944 р. До нього увійшли представники різних верств болгарського суспільства. Кабінет міністрів, очолюва­ний лідером Народного союзу "Звено" К. Георгієвим, скла­дався з чотирьох комуністів, чотирьох членів Болгарської 'Землеробської Народної Спілки (БЗНС), чотирьох представ­ників Народного союзу "Звено", двох соціал-демократів і двох безпартійних громадських діячів. Відтак, вплив ком­партії у новому уряді не був неподільним. Болгарська робітнича партія (комуністів) — БРП(к), як вона почала на­зиватися з кінця вересня 1944 p., з самого початку мала намір будувати соціалізм. Проте комуністи були змушені ра­хуватися з реальним співвідношенням соціальних і політич­них сил у країні. З власного досвіду вони знали, що маси можна завоювати на свій бік лише зрозумілими їм гаслами й завданнями. Тому відповідно до тогочасних умов компартія не виголошувала суто соціалістичних гасел, а висувала різно­манітні поточні вимоги, сподіваючись, що їх можна буде здійснити в союзі з іншими політичними силами. Компартія тимчасово поділяла владу з частиною національної буржу­азії, співвідносячи свої дії з діями партнерів по Вітчизняно­му фронту, в тому числі й з буржуазними колами.

85

Р ОЗДІЛ 5

Ця тактична лінія комуністів знайшла реальне втілення в оприлюдненій 17 вересня 1944 р. новій програмі ВФ, що містила загальнодемократичні вимоги. Вона проголошувала відновлення конституції та всіх прав і свобод болгарського народу, перебудову держави згідно з його вільним волевияв­ленням, чистку державного апарату від антинародних еле­ментів тощо. У сфері зовнішньої політики програма орієнту­вала маси на встановлення дружніх відносин із СРСР та країнами антигітлерівської коаліції, а також із сусідніми бал-канськими державами. Головним економічним завданням визнавалася боротьба з великою торговельно-спекулятив­ною буржуазією, що скомпрометувала себе співробіт­ництвом з реакційними режимами в міжвоєнний період і в роки Другої світової війни. Передбачалося також проведен­ня аграрної реформи, заохочення кооперативного руху, ліквідація безробіття, організація системи соціального стра­хування і т. ін.

При цьому БРП(к) не мала наміру протягом тривалого ча­су співпрацювати з "буржуазними" і "дрібнобуржуазними" політичними силами. Коаліційний курс мав для неї тактич­ний характер. Прибравши до своїх рук такі органи, як міністерство внутрішніх справ і юстиції, компартія викорис­тала їх для розгортання політичного терору, що маскувався необхідністю викорінення фашизму. З цією метою уряд ви­дав цілу низку декретів-законів. Розпускалися всі фашистські організації і конфісковувалось їхнє майно, причому під ви­глядом "фашистських" з політичної арени усувалося чимало консервативних, але заснованих на ідеях парламентаризму організацій. Декрет про народний суд над винуватцями втяг­нений Болгарії у війну на боці нацистської Німеччини і пов'язаних з нею злочинів зумовив створення 67 складів "на­родних судів", які з грудня 1944 р. по квітень 1945 р. провели 135 судових процесів над державними діячами, парламента­рями, лідерами партій. Було засуджено понад 11 тис. чоловік, у тому числі 2730 — на смерть, а 1305 — на довічне ув'язнен­ня. В основному це підприємці і представники інтелігенції — вчителі, журналісти, лікарі, священики та ін.

Уже на першому етапі повоєнного розвитку країни згідно з декретом від 20 січня 1945 р. про "трудові виховні гурто­житки" (ТВГ) почалося створення системи концентраційних

86