Югославія

29 листопада 1945 p. відкрилася перша сесія Установчої Скупщини. З 524 депутатів 404 були членами КПЮ. Скупщи­на майже одностайно ухвалила Декларацію про ліквідацію монархії і проголошення Федеративної Народної Республіки Югославії (ФНРЮ) у складі шести республік (Боснія та Гер­цеговина, Македонія, Сербія, Словенія, Хорватія, Чорно­горія) та двох автономних областей у межах Сербії (Воєводи­на й Косово). Уряди Великої Британії та СІЛА 22 грудня 1945 р. визнали ФНРЮ. 31 січня 1946 р. прокомуністична більшість Установчої Скупщини затвердила конституцію ФНРЮ, яка закріпила однопартійний режим комуністичної диктатури. З прийняттям цього документа прискорився про­цес формування командно-адміністративної системи, зрощу­вання партійного й державного апаратів, посилились пе­реслідування опозиції. Дедалі частіше в боротьбі проти політичних супротивників комуністи використовували служ­би безпеки та внутрішніх справ.

На початку 1946 р. опозиція ще сподівалася на можливість легальної політичної діяльності в період підготовки виборів до скупщин республік Югославії. Керівництво КПЮ перенесло вибори на осінь 1946 р. й прискорило комунізацію країни за радянським зразком. Навесні 1946 р. держава контролювала 82 % всієї промисловості, переважну частину оптової торгівлі, займала вирішальні позиції в банківській справі. Це дало можливість здійснити перехід до планового ведення господар­ства в державному секторі економіки. 25 травня 1946 р. прий­нято закон про загальнодержавний план і державні органи планування, в якому формулювалися загальні принципи пла­нування й затверджувалася структура державних планових ор­ганів за радянським зразком.

Перехід КПЮ до реалізації соціалістичних завдань, відмова від компромісів з опозицією, використання силових методів щодо колишніх союзників по Народному фронту зумовили втрату опозицією політичної ролі й встановлення у країні наприкінці 1946 р. політичної монополії КПЮ, що ве­ло югославське суспільство до тоталітарного режиму.

Соціально-економічні передумови утвердження тоталіта­ризму в Югославії крилися в економічній відсталості країни, що посилювалася воєнною руїною й неминучою люм­пенізацією населення. Давалися взнаки також відсутність

471

Р ОЗДІЛ 22

демократичних традицій, зрослий за роки війни вплив Ра­дянського Союзу й КПЮ. До того ж стара державна система була замінена ще в ході визвольної війни і комуністи в Юго­славії взяли курс на встановлення своєї влади раніше, ніж у будь-якій іншій країні Східної Європи. Тому висунуті опо­зицією варіанти альтернативного розвитку країни залишали­ся на рівні політичної боротьби і не мали активної соціаль­ної підтримки. Після прийняття 7 грудня 1946 р. закону про націоналізацію в державну власність перейшли великі й се­редні підприємства, банки, 90 % роздрібної і вся оптова торгівля. У приватному володінні залишилося лише 30 % підприємств, переважно дрібних майстерень.

На початок 1947 р. в основному була завершена відбудо­ва народного господарства. Панівні позиції посів державний сектор. Завершилося формування централізованої системи управління економікою. Був схвалений п'ятирічний план на 1947—1951 pp., який ставив завдання перетворити Юго­славію з відсталої аграрної країни на розвинуту індустріаль­но-аграрну державу. Великі інвестиції направлялись у важку промисловість. У 1947 р. в країні розгорнулося будівництво близько 200 нових підприємств, електростанцій, залізниць, шосейних доріг та ін.

Важливу роль у відбудові економіки, реалізації госпо­дарських планів відігравало співробітництво з СРСР. Ще в 1946 р. між обома країнами були укладені економічні угоди, відповідно до яких передбачалося забезпечення народного господарства Югославії сировиною, технічною докумен­тацією і т. ін. Згідно з двосторонньою угодою 1947 p., Ра­дянський Союз погодився надати ФНРЮ інвестиційний безпроцентний кредит у розмірі 135 млн доларів, за рахунок якого здійснювалися поставки промислового обладнання й матеріалів. У 1946—1947 pp. збільшився обсяг торгівлі Юго­славії з іншими країнами народної демократії, насамперед із Чехословаччиною.

Значні зміни відбулися в сільському господарстві. У ході аграрної реформи 0,8 млн га орної землі передано у власність малоземельним і безземельним селянам. На ній створювалися сільськогосподарські маєтки, перші селянські трудові кооперативи (СТК). У 1947 р. у країні налічувалося 779 СТК, а в 1948 р. — 1313. Зросла кількість державних ма-

472