Словацька Республіка

соціальних гарантій громадян, посилення боротьби з ор­ганізованою злочинністю й корупцією в державному апараті, повернення країни на шлях до Заходу.

Незмінність курсу просування країни до західної демо­кратії засвідчила перемога на президентських виборах 1999 р. лідера Партії громадянського порозуміння Р. Шустера. Ви­бори вперше відбувалися не в стінах парламенту, а шляхом всенародного голосування. Перемога Шустера над В. Меч'я-ром стала можливою лише завдяки підтримці правих, лівих і національних партій та коаліцій. В особі нового глави Сло­вацької Республіки, німця за походженням символічно поєдналися комуністичне минуле, трансформаційне сучасне й орієнтація на Європу і НАТО.

Своєрідним політичним підсумком перших десяти років незалежного розвитку стали парламентські вибори у вересні 2002 р. Багато хто у Словаччині називав їх історичними, ад­же в разі повернення до влади екс-прем'єра В. Меч'яра шан­си Братислави на вступ до Євросоюзу й НАТО ставали при­марними. Відносну більшість голосів (20 %) здобув РЗДС В. Меч'яра, на другому місці (15 %) опинилася Словацька християнсько-демократична унія прем'єра М. Дзуринди. Уперше в новітній словацькій історії до парламенту пройшла компартія (6 %). На третьому місці у списку переможців — партійне об'єднання "Напрямок", що критикувало уряд і піддавало сумніву доцільність вступу країни до ЄС. Парла­ментське представництво здобула також Угорська коаліція, яка репрезентує інтереси угорського народу Словаччини. При такому розкладі політичних сил єдиним легальним га­рантом внутрішньої стабільності та найпалкішим прихиль­ником Євросоюзу й НАТО залишався президент Словаччи­ни Р. Шустер.

Соціально-економічний розвиток

_С

тановлення Словаччини як суверенної країни відбувалося за умов економічних перетворень, розпочатих ще в ЧСР. Крім загальних трудно­щів, характерних для країн ЦПСЄ, особливо болючими ви-

463

Р ОЗДІЛ 21

явились однобічна спеціалізація словацької промисловості на первинну переробку сировини й надмірна концентрація підприємств військової галузі, що після різкого обмеження виробництва без відповідної підготовки конверсійних техно­логій призвело до втрати країною багатьох ринків збуту й важких наслідків у сфері зайнятості населення. Уже в 1993 р. рівень безробіття у країні становив 11 %, а в наступному ро­ці — 18 %. Виробництво продукції сільського господарства також знизилося на 7 %. Доходи половини населення країни на середину 90-х років не перевищували прожиткового мінімуму. У 1992—1993 pp. інфляція зросла майже втроє.

Як і в сусідній Чехії, мала приватизація у Словаччині про­водилася прискореними темпами. При цьому підприємства іноді спеціально доводилися до банкрутства, з тим, щоб придбати їх за безцінь. У 1994 р. в роздрібній торгівлі приват­ний сектор становив уже 86 %. Велика приватизація здійсню­валася на другому етапі, проте, на відміну від чеської, пере­важно через аукціони і конкурси для управлінського апарату та працівників підприємств, що приватизувалися. Купонна приватизація слугувала лише додатковим засобом і невдовзі була припинена, оскільки влада побоювалася, що купони можуть бути скуплені іноземцями. Утім, у 1997 р. 65 % ВВП було створено недержавними підприємствами.

1994 р. став переломним у розвитку економіки: почалося зростання ВВП (в середньому на 5—6 % у рік), знизилася інфляція (6 % у 1997 p.), покращився інвестиційний клімат, середньомісячна заробітна плата в 1996 р. становила 280 до­ларів. Поступово стабілізувалося становище у сільськогоспо­дарському виробництві. На зміну сільськогосподарським ко­оперативам соціалістичної доби прийшли кооперативи влас­ників, які на середину 90-х років виробляли більшу частину сільськогосподарської товарної продукції. На підтримку аг­рарного сектора держава виділяла значні бюджетні кошти. Структурна перебудова промисловості відбувалася переваж­но за рахунок внутрішніх резервів, обсяг іноземних інвес­тицій в національну економіку залишався незначним.

У 2002 р. економічна ситуація у Словаччині остаточно стабілізувалася. Обсяг ВВП становив 60 млрд дол., тобто в середньому 11 тис. дол. на одну людину. Це більше, аніж у Польщі, хоча й дещо менше, ніж у Чехії. Утім, чимало гос-

464