Чеська Республіка

охорону здоров'я. Зберігалися регулювання зарплати через запровадження страхових тарифів, норми відрахування на соціальне забезпечення і до фонду зайнятості. Попри низь­кий рівень безробіття (близько 3 %) забезпечувався досить високий середньомісячний дохід на душу населення (370 до­ларів у 1996 p.). У 1995 р. уряд провів реформу державної системи медичного та пенсійного забезпечення, спрямовану на економію державних коштів. Підвищено вік виходу на пенсію, що погіршило становище широких верств населення й викликало конфлікт між урядом і профспілками. У листо­паді 1997 р. у Празі відбулася 120-тисячна демонстрація, учасники якої протестували проти соціальної політики уряду.

На тлі економічної стабілізації попередніх років у 1997 р. стався збій в економічному розвитку Чехії, викликаний серйозною валютно-фінансовою кризою. Причиною фінан­сових потрясінь був дефіцит торговельного балансу, викли­каний падінням конкурентоспроможності чеських виробів, а також прорахунки уряду в інвестиційній політиці, унаслідок яких структурна перебудова промисловості й виробничих підприємств здійснювалася вкрай повільно. Не була прове­дена реформа банківського сектора, слабким залишався фондовий ринок, а приватизація у 1995 p., по суті, була зу­пинена. Побоюючись збільшення безробіття, уряд В. Клауса стримував процес ліквідації збиткових підприємств, чи­сельність яких у 1996 р. досягла третини всієї промисловості. Негативним чинником економічного розвитку стали літні повені 1997 р. у Моравії та Східній Чехії, що завдали вели­чезних збитків господарству країни.

Економічна ситуація в Чехії в цілому була стабілізована у 1998 р. Цьому значною мірою сприяла діяльність лівого уря­ду М. Земана, основу програми якого становили довго­термінові концепції розвитку економіки та соціальної сфе­ри, в тому числі й житлового будівництва. Започатковано акцію "Чисті руки", що передбачала розслідування всіх сумнівних випадків приватизації, нечесно набутих капіталів, фактів корупції та інших економічних злочинів. Важким ви­пробуванням для Чехії стали повені влітку 2002 p., під час яких було евакуйовано близько 215 тис. осіб. Збитки, завдані країні, становили 2,5 млрд доларів, зокрема, для відновлен­ня роботи празького метрополітену урядові довелося виділи­ти 65 млн євро.

459

Р ОЗДІЛ 20

Зовнішня політика

_П

ріоритетними напрямами зовнішньої по­літики Чеської Республіки були розвиток двосторонніх відносин із сусідніми країнами, державами "великої сімки", а також якнайшвидше "повернення до Європи". Чеська Республіка стала членом ООН і Ради Євро­пи, асоційованим членом ЄС, а з 1 січня 1996 p., першою із посткомуністичних країн, — членом Організації економіч­ного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Важливу роль в інтеграції країни до європейських структур відіграло поліп­шення стосунків з ФРН (ЗО січня 1997 р. підписано чесько-німецьку декларацію про примирення). З 1 березня 1999 р. Чеська Республіка — повноправний член НАТО. Визнанням геополітичного лідерства країни в регіоні стало проведення у листопаді 2002 р. в столиці Чеської Республіки чергового саміту НАТО, під час якого до Північноатлантичного альян­су запрошено найбільшу за весь період його існування групу держав. На копенгагенському саміті ЄС (грудень 2002 р.) ос­таточно вирішено питання про вступ Чехії до цієї організації у травні 2004 р.

Стабільно розвивалися стосунки між Чехією і Україною, їх основою став міждержавний Договір про дружні відноси­ни і співробітництво, підписаний у квітні 1995 р. Гео-політичне положення обох країн зумовило наявність у них спільних європейських інтересів. Між Чеською Республікою і Україною укладено близько 60 двосторонніх угод. Україна заінтересована в підтримці Чехією своїх зусиль, спрямова­них на інтеграцію до Євросоюзу, в підвищенні ефективності торговельно-економічних зв'язків між нашими країнами.

РоздІЛ *\ 1 СЛОВАЦЬКА РЕСПУБЛІКА

Суспільно-політичні процеси

_С

ловацька Республіка з'явилася на карті Європи 1 січня 1993 р. й невдовзі була виз­нана більшістю країн світу. її населення становило 5,4 млн чоловік. Окрім словаків, у країні мешкає близько 600 тис. угорців, 200 тис. чехів, 15 тис. українців та ін. Згідно з консти­туцією Словаччина — парламентська республіка. Законодавча влада належить Національній Раді (150 членів), а виконавча — президентові й уряду, відповідальними перед парламентом. Відповідно до Основного закону республіки політичні партії, як і церква, відділені від держави. Державну атрибутику Сло­ваччини завершило обрання в лютому 1993 р. першого пре­зидента країни, яким став колишній голова Федеральних зборів ЧСФР М. Ковач. Уряд очолював лідер Руху за демо­кратичну Словаччину (РЗДС) В. Меч'яр, призначений на цю посаду у 1992 р. Утім, між президентом і главою уряду ви­никли гострі суперечності щодо шляхів реалізації і темпів економічних реформ, методів приватизації та ін.

На початку 1994 р. об'єднана опозиція за підтримки пре­зидента висловила недовіру урядові В. Меч'яра. Проте й но­вий кабінет Й. Моравчика проіснував близько 10 місяців і пішов у відставку після перемоги на парламентських виборах РЗДС (35 % голосів). У січні 1995 р. новосформований уряд знову очолив В. Меч'яр, який підпорядкував собі силові структури, запровадив контроль над державними засобами масової інформації й продовжив конфронтацію з президен­том В. Ковачем. Зрештою, правлячий РЗДС продемонстру­вав очевидне небажання, як і невміння співпрацювати зі

461

Р ОЗДІЛ 21

своїми партнерами по коаліції — Словацькою національною партією (СНП) та Об'єднанням робітників Словаччини (ОРС). Партнери не отримували важливих посад в уряді, їх думка часто взагалі не бралася до уваги. Не кращим чином поводився уряд, коли йшлося про дотримання консти­туційних прав громадян, свободу інформації, боротьбу з ко­рупцією й організованою злочинністю. Рік за роком виборці поступово розчаровувались у здатності РЗДС і його лідера реалізувати свої обіцянки не тільки забезпечити національну незалежність Словаччини (що, зрештою, вдалося), а й інкор­порувати свій народ у європейську спільноту, гарантувати йому демократичні свободи й процвітання (що так і залиши­лося обіцянкою).

Досить гострою у Словаччині залишалась проблема угорсь­кої меншини, що мешкає у південних районах країни. Угорці мали матеріальну й політичну підтримку Будапешта й домага­лися культурно-мовної автономії та місцевого самоврядуван­ня. Офіційна влада у Братиславі відмовилась піти на поступки, заявляючи, що словаків у краї мешкає майже удвічі більше, аніж угорців. Прийнятий у 1995 р. Закон про словацьку мову як державну, істотно обмежував права угорської меншини. Це, безперечно, загострило стосунки між Словаччиною і Угорщи­ною. До цього додалися суперечки між обома сусідами щодо використання гідрокомплексу на Дунаї. Угорщина заявляла, що гребля в районі Габчикова порушує екологічний баланс і завдає збитків її економіці. В 1997 р. Міжнародний суд у Гаазі не підтримав вимоги угорців про демонтаж греблі й рекомен­дував обом країнам домовитися про спільне використання гідрокомплексу або ж про розподіл прибутків від його функціонування. Відродження уніатської церкви в південних районах Словаччини призвело до зіткнень з римо-католиць-кою церквою, що претендувала на роль національної.

Втрата В. Меч'яром підтримки в суспільстві, а також зви­нувачення Заходу на його адресу в "недостатньому демокра­тизмі", змусили прем'єра піти у відставку у вересні 1998 p., хоча керований ним РЗДС здобув тоді перемогу (27 % го­лосів) на чергових парламентських виборах. Новий уряд країни сформував М. Дзуринда — лідер Словацької демокра­тичної коаліції. Зусилля цього кабінету було спрямовано на завершення економічної трансформації, забезпечення

462