Чехословаччина

Окупація ЧССР військами ОВД мала негативний резо­нанс в усьому світі. На знак протесту в багатьох країнах спо­стерігався масовий вихід з компартій, особливо молоді. Навіть у Радянському Союзі 25 серпня 1968 р. шестеро диси­дентів провели демонстрацію протесту на Красній площі, за що були жорстоко покарані владою.

Поразка "празької весни" була поразкою всіх антито-талітарних сил у Східній Європі. Вона на цілих 20 років відстрочила розвал тоталітарних режимів.

Ера Г. Гусака (1969-1989)

_М

айже два роки після 1968 р. в Чехословач-чині велася боротьба проти так званих антисоціалістичних сил. Проведено ґрунтовну чистку КПЧ. 420 тис. членів партії були виключені з її рядів. Празьких ре­форматорів на партійних та державних постах змінили кон-серватори-ортодокси. У квітні 1969 р. Першим секретарем ЦК КПЧ став прорадянськи налаштований Г. Гусак.

Реалізація у 70-х роках догматичного курсу "нормалізації" та цілковита залежність режиму Г. Гусака від московського керівництва поступово занурювали чехословацьке сус­пільство у глибоку кризу. Всі заходи в галузі економіки, намічені реформаторами, були згорнуті. Радянський Союз збільшив поставки енергоносіїв та сировини, однак це не привело і не могло привести до значних змін в економіці. З року в рік знижувалися темпи приросту промислового вироб­ництва та національного доходу. Така ситуація зумовлювала­ся багатьма чинниками, в тому числі падінням загального приросту народногосподарських ресурсів і звуженням мож­ливості їх ефективного використання. Ситуацію погіршували нераціональна структура економіки, низька питома вага сучасних галузей з високою метало- та енергомісткістю, не­гнучке й непослідовне використання чинників інтен­сифікації та, найголовніше, повільне впровадження досяг­нень НТР. Як наслідок, Чехословаччина, котра ще в 50-х роках входила в десятку промислово розвинутих країн Європи, наприкінці 80-х опинилася на 40-му місці у світі. За рівнем

451

Розділ 19

продуктивності праці, науково-технічного прогресу, якості продукції вона відчутно відставала від країн Заходу.

З метою створення видимості демократії правляча КПЧ санкціонувала діяльність чотирьох кишенькових партій, що входили до складу Національного фронту: Чехословацької соціалістичної партії, Чехословацької народної партії, Партії словацького відродження та словацької Партії свободи. Диси­дентський рух оформився в організовану опозицію владі лише в 1977 p., коли активний учасник "празької весни", драматург В. Гавел та його соратники створили "Хартію-77", що кинула новий виклик тоталітарному режимові. Розвивалися підпільна література й мистецтво, народжені протестом проти засилля офіційного "соцреалізму". Значного поширення у країні на­була серія самвидава "Клямка".

На терені соціалістичної співдружності Чехословаччина продовжила своє членство в РЕВ та ОВД. У міжнародному плані вона була членом ООН. У 70—80-х роках поліпшили­ся стосунки із західними країнами. Зокрема, в 1973 р. було підписано західнонімецько-чехословацький договір, відпо­відно до якого була анульована Мюнхенська угода та вста­новлені нормальні дипломатичні стосунки між обома країнами. У лютому 1982 р. укладено угоду між США і Чехо-словаччиною, згідно з якою США повернули ЧССР 18 т зо­лота, захопленого гітлерівцями в 1939 р. Дана акція сприяла нормалізації чехословацько-американських відносин.

Демократична революція 1989 р.

_О

статочне повалення тоталітаризму в Чехо-словаччині відбувалося за досить сприят­ливих міжнародних умов. Перебудова в СРСР переконала чехів, що танки на вулицях Праги більше не з'являться. Ре­волюцію в Чехословаччині викликало не зубожіння населен­ня, забезпеченість якого необхідними продуктами становила 98 %, а відсутність свободи, прав людини, прискорення про­цесу відставання від розвинутих країн Заходу. Прірва між народом і керівною партійно-державною номенклатурою ставала дедалі глибшою.

452