Чехословаччина

бажаний "соціалізм з людським обличчям". Прагнення лідерів "празької весни" надати соціалізмові ринкового змісту, повернути в русло свободи й демократії бачаться сьо­годні як ілюзії. Чехословацьке суспільство на той час ще не усвідомлювало того, що соціалізм не реформується, а тому на вулицях Праги майоріли гасла "хай живе соціалізм", "хай живе КПЧ". Поряд з критикою марксистсько-ленінської ідеології широко пропагувалися "ринковий соціалізм", еко­номічна свобода, партійно-політичний плюралізм, звучали вимоги приватної власності та ін.

Свобода заполонила вулиці чехословацьких міст. Виник­ли десятки політичних організацій та клубів: "Клуб — 231", "Коло незалежних письменників", "Організація на захист прав людини", "Клуб активних непартійних". Чехословаць­ка спілка молоді розкололася майже на двадцять молодіжних об'єднань. У Словаччині активізувався національний рух. Жорсткій критиці піддавалися стосунки з СРСР.

Якщо на Заході "празьку весну" розглядали як початок краху комуністичних режимів Східної Європи, то партійно-державне керівництво Радянського Союзу та інших соціалістичних країн убачало в ній загрозу власному існу­ванню. Перетворення у плані "ринкового соціалізму" об'єктивно вели до ліквідації реального соціалізму та пере­ходу до демократії. Відтак радянське керівництво та його союзники по Варшавському договору зробили спробу покла­сти край експериментові спочатку за допомогою диплома­тичного та силового тиску. Вже 20 червня на території Чехо-словаччини розпочалися командно-штабні навчання військ ОВД з метою з'ясування політичної ситуації в країні та наст­роїв загалу. Через тиждень у чехословацькій пресі з'явилась стаття "2000 слів", написана письменником Л. Вацуликом і підписана майже 70 діячами культури та науки, в якій вис­ловлювалася рішуча підтримка процесу радикального ре­формування партії та держави. Відчуваючи підтримку мас, О. Дубчек ігнорував кремлівські "настанови" щодо рішучого наступу на "антисоціалістичні сили", придушення всіх політичних організацій, відновлення цензури засобів масо­вої інформації тощо. Після того як усі мирні методи приду­шення "празької весни" були вичерпані, політичні керівни­ки країн ОВД вирішили здійснити військове втручання у внутрішні справи Чехословаччини.

■\ 5 "-268

449

Р ОЗДІЛ 19

Сценарій імперського придушення народного повстання в Угорщині в 1956 р. майже без змін був розіграний у Чехо-словаччині. У ніч з 20 на 21 серпня 1968 р. одночасно з усіх сторін у Чехословаччину вторгнулися війська п'яти держав ОВД — СРСР, Польщі, Угорщини, Болгарії та НДР. Кон­тингенти чотирьох останніх були незначними, а деяких суто символічними. Радянський Союз направив на Чехословач­чину угруповання, що налічувало до півмільйона солдат і офіцерів, на озброєнні яких було 5 тис. танків та БТР. Бой­ових дій, як таких, не було. Чехословацька армія отримала наказ свого міністра оборони Дзура не чинити опір. Проте в локальних сутичках між населенням і військами ОВД заги­нуло 72 й поранено 269 чехословацьких громадян. У Празі були захоплені всі урядові установи. Заарештовані та виве­зені до Москви Дубчек, Чернік, Смрковський та лідер Національного фронту Ф. Крігель. Противники реформ Індра, Ленарт, Кольдер, Біляк, які співробітничали з ра­дянським посольством та командуванням, пропонували пре­зидентові Л. Свободі створити "революційний робітничо-се­лянський уряд", ідею якого підтримувало вище московське керівництво. Однак президент Чехословаччини відмовився. Лицемірство такого кроку ні в кого б не викликало сумніву. Із заяви Президії ЦК КПЧ, а пізніше з інформації уряду та Національних зборів, чехословацькі громадяни вже о 2 го­дині ночі 21 серпня дізналися, що акцію здійснено без відо­ма керівництва ЧССР.

Результатом переговорів у Москві радянського керів­ництва з насильно вивезеними чехословацькими лідерами стало підписання Московського протоколу, пункти якого містили програму виходу Чехословаччини з кризи. У цьому документі, між іншим, соромливо не йшлося ані про "контрреволюційну ситуацію" в Чехословаччині, ані про правочинність військового втручання. Головне завдання, що його ставило керівництво СРСР — захистити соціалізм від чехословацького народу та усунути реформаторів "празької весни", — було досягнуте. Події 1968 р. засвідчили, що шлях народів до демократії лежить через ліквідацію тоталітарної комуністичної системи, а Радянський Союз може впливати на своїх союзників переважно погрозою застосування вій­ськової сили.

450