Республіка Білорусь

родні організації, уряди найвпливовіших країн (зокрема США) оголосили, що вони не визнають результатів виборів у Білорусі і ставитимуться до О. Лукашенка як до диктатора.

Партійна система та інші інститути громадського суспіль­ства в Білорусі залишалися у формально-зародковому стані. Партії жодним чином не впливали на державну владу, оскільки вони законодавчо позбавлені реальних прав як на повноцінну участь у виборах, так і на парламентську чи уря­дову діяльність. Недержавні організації (НДО) також не роз­винені, оскільки влада, з одного боку, придушувала неза­лежні НДО, всіляко перешкоджаючи їхній діяльності, а з іншого, — утворювала численні псевдогромадські об'єднання. Державні органи повністю контролювали ці структури, "зага­няючи" туди громадян у найкращих радянських традиціях.

Соціально-економічна ситуація в Білорусі була типовою для тоталітарних держав. Господарство країни залишалося державно-соціалістичним: приватизована лише незначна ча­стина підприємств, головним чином у сфері торгівлі, тоді як переважна їх більшість перебувала в державній власності. В аграрному секторі приватна ініціатива взагалі неможлива (не кажучи вже про можливість розпоряджатися землею), хоча колгоспна система повністю вичерпала себе. Сільське госпо­дарство занепадало. Оскільки кількість підприємців різко скоротилася, населення фактично було виключене з ринко­вих відносин, а відтак цілковито залежало від державного бюджету. Загалом приватний бізнес у Білорусі був можливим (звичайно, в обмежених рамках) лише за умови корупційних зв'язків із чиновництвом.

Уряд на свій розсуд розпоряджався національною валю­тою, запроваджуючи завищені обмінні курси. Білоруський рубль, або "зайчик", перебував у стані постійної девальвації унаслідок неадекватних грошових емісій. Як наслідок, рівень інфляції у 2001—2002 pp. сягав 200 %. "Зайчик" так і не пе­ретворився на повноцінну валюту, а відтак основними платіжними засобами у країні були російський рубль і долар.

Виробництво в Білорусі було неефективним, а продукція неконкурентоспроможною на світовому ринку. За оцінками західних експертів, Білорусь "залишалася самоізольованою від розвиненого світу". Водночас її економіка цілковито зале­жала від Росії — 66 % білоруського експорту і 54 % імпорту

81

Р ОЗДІЛ 4

припадали на цю країну. Російський уряд фактично продов­жував утримувати режим Лукашенка, закуповуючи ма-лоліквідну продукцію держпідприємств, надаючи їм пільгові кредити та енергоносії за наднизькими цінами.

Більшість населення Білорусі на початку третього тися­чоліття жила в незадовільних соціально-побутових умовах. У країні запроваджено напівкарткову систему продажу продо­вольчих товарів. Значна частина товарів і продуктів були дефіцитом, хоча напередодні президентських виборів 2001 р. уряд ужив заходів для позірного "поліпшення" матеріально­го становища населення. Тож господарство Білорусі мало чим відрізнялося від радянської економіки часів "застою".

Соціально-політична ситуація в Білорусі у 2002 р. набула гостроконфліктного характеру. Суспільство було розколотим за ознакою ставлення до політичного й економічного режи­му в країні, а також до проблеми національно-культурного визначення білоруської нації. Відбувалося відкрите проти­стояння правлячого режиму і політично активної частини суспільства. Більшість політичних партій, що мали широку підтримку населення, вимагали обмеження президентської влади й проведення економічних реформ, водночас чинна влада всіляко придушувала ці організації. Режим Лукашенка, нехтуючи будь-які демократичні норми й закони, у своїй бо­ротьбі з опозицією перейшов до її фізичного винищення. У липні 2002 р. за сфальсифікованими звинуваченнями було засуджено екс-прем'єра М.Чигиря на три роки позбавлення волі з конфіскацією майна.

Нинішнім завданням білоруської влади є ослаблення гро­мадської підтримки конкретних політичних опонентів дик­татора, згуртування населення навколо Лукашенка та його курсу. Найочевидніший метод такого згуртування — форму­вання в суспільстві свідомо чіткого образу "ворога", на "підривну діяльність" якого державна пропаганда могла б перекладати провину за соціально-економічні негаразди країни.

82