Чехословаччина

чення, таким чином, перемоги на майбутніх парламентських виборах. До того ж ситуація складалася так, що результати виборів могли бути не на користь радикальних змін. Зокре­ма, праві партії за підтримки соціал-демократів змогли ізо­лювати комуністів в уряді й провести проти них кілька важ­ливих рішень. Водночас вони планували виступити із заявою про недовіру урядові з метою формування нового кабінету.

Відповіддю комуністів стала чистка державних структур від політичних опонентів, що проводилась Корпусом державної безпеки. Опозиція розцінила ці дії як акти свавілля й відповіла відставкою 12 міністрів — представників немарксистських партій, спровокувавши, таким чином, урядову кризу. Однак це не призвело до падіння кабінету, оскільки, відповідно до конституції 1920 p., для цього потрібна була відставка більшості міністрів, тобто 14. Керівництво КПЧ вирішило ви­борювати збереження уряду К. Готвальда за рамками парла­ментських методів. Прямого психологічного тиску, що межу­вав із шантажем, зазнали лідери опозиції і навіть президент Е. Бенеш, яких залякували не лише організацією загального страйку, а й можливим уведенням на територію країни ра­дянських військ, розташованих у Німеччині та Австрії. Прове­денням 21 лютого стотисячного мітингу у Празі та багатолюд­них маніфестацій на підтримку уряду Готвальда в інших містах країни комуністи розпочали наступ на опозицію. На заклик комуністів у країні відбувся одногодинний загальний страйк, в якому взяли участь близько 2,5 млн чоловік. Розпочалося фор­мування загонів народної міліції. Опозиційна преса була забо­ронена. Республіка опинилась на межі громадянської війни. Радянське керівництво підтримало непарламентські заходи чеських комуністів. До Праги прибув заступник міністра за­кордонних справ СРСР В. Зорін з метою підштовхнути Гот­вальда до подальших рішучих кроків.

25 лютого за умов наростання небезпеки кровопролиття президент Бенеш дав згоду на відставку міністрів-бунтівників і погодився на новий склад кабінету міністрів, в якому 8 з 14 міністерських портфелів належали комуністам. Прем'єром залишився К. Готвальд. Увечері того ж дня у Братиславі був створений Центральний комітет дії словацького Національ­ного фронту. Так, на перший погляд конституційно, завер­шилася шестиденна урядова криза, у процесі якої кардиналь-

443

Р ОЗДІЛ 19

ним чином змінився характер влади у країні й була встанов­лена владна монополія Комуністичної партії.

10 березня 1948 р. на засіданні Установчих національних зборів була схвалена програма нового уряду. В ній наголошу­валося на необхідності очищення державного апарату, політичних і громадських організацій від "буржуазних і во­рожих народній демократії" елементів. На чолі Соціал-демо-кратичної, Націонал-соціалістичної та Народної партій опи­нилися ліві. Лідери опозиції зазнавали всіляких пересліду­вань. Проте й такий "класовий" підхід КПЧ до колишніх політичних противників не задовольнив радянське керів­ництво, яке закидало лідерам компартії, що "розгром реакції не супроводжувався арештом її політичних лідерів, притяг­ненням їх до суду й викриттям як ворогів народно-демокра­тичної республіки".

Уже в червні 1948 р. на базі програми та статуту КПЧ об'єдналися Соціал-демократична і Комуністична партії, а восени відбулося організаційне об'єднання КПЧ і компартії Словаччини. Інші партії та громадські об'єднання "визнали" керівну роль компартії і діяли лише як суто формальні структури. На парламентських виборах у травні 1948 р. керо­ваний комуністами Національний фронт чехів і словаків уперше виступив з єдиним списком кандидатів і здобув 89 % голосів виборців. На одному з перших засідань Національні збори схвалили нову конституцію ЧСР, в якій законодавчо закріплювались результати комуністичного перевороту. Пре­зидент Бенеш, який висловив незгоду з текстом нового Основного закону й відмовився його підписати, на початку червня пішов у відставку. Президентський пост зайняв К. Готвальд, а уряд очолив А. Запотоцький.

Чехословаччина на шляху до "реального соціалізму"

_В

ідразу після лютневого перевороту КПЧ взяла курс на побудову соціалізму. Навесні 1948 р. було прийнято закон про вилучення й розподіл зе­мельних угідь, площа яких перевищувала 50 га. Здійснено

444