Чехословаччина

партії, що критикували позиції комуністів, виступили на за­хист свободи, демократії, релігії, гуманізму, приватної влас­ності. У Словаччині напередодні виборів відбулося різке по­силення позицій Демократичної партії й зростання її чи­сельності, особливо після досягнення угоди з клерикальни­ми колами, що мали величезний вплив у масах.

Вибори до Установчих зборів ЧСР відбулися у травні 1946 р. В них взяло участь 95% населення. Напередодні ви­борів комуністи ініціювали деякі зміни до виборчої системи: право голосу дістали військовослужбовці строкової служби, віковий ценз знижено до 16 років, скасовано ценз осілості, позбавлено права голосу колаборантів. Зрештою, завдяки підтримці чеських і моравських селян, робітничого електо-рату промислових центрів та виборців-військовослужбовців комуністи в цілому по країні отримали 38 % голосів, більше, ніж інші партії. Великого успіху в Словаччині домоглася Де­мократична партія, за яку проголосувало 62 % словацьких виборців, КПС отримала лише третину голосів. Загалом ко­муністи здобули в Установчих зборах 114 із 300 місць. Керівники Національного фронту виступили проти змін у державних органах влади в Словаччині згідно з результатами виборів і змусили Демократичну партію до низки поступок. Обмежено права словацьких національних органів у вирішенні економічних і кадрових питань. Уряд очолив лідер КПЧ К. Готвальд, а з 26 міністерських крісел дев'ять дісталося комуністам. Цей хиткий консенсус як специфічна форма двовладдя тривав до лютого 1948 р.

Урядова програма передбачала розробку нової консти­туції, здійснення дворічного плану розвитку економіки, збе­реження зовнішньополітичної орієнтації ЧСР на Радянський Союз. Курс комуністів на розширення державного сектора зустрів опір партії націонал-соціалістів, підтриманих Народ­ною і Демократичною партіями. Внаслідок цього у програмі було зафіксовано положення про рівноправність усіх видів власності. Утім, боротьба між політичними партіями за вибір подальших шляхів розвитку країни тривала. Міністерство сільського господарства, очолюване комуністами, розробило серію законопроектів щодо перетворень у сільському госпо­дарстві, передбачалося, зокрема, обмеження норми землеко­ристування (50 га). Усупереч опору опозиції, до літа 1947 р. більшість із цих законопроектів були затверджені Національ-

441

Р ОЗДІЛ 19

ними зборами. Міністерство юстиції, очолюване націонал-соціалістом П. Дртиною, навпаки, намагалося організувати передачу вже конфіскованих підприємств їхнім колишнім власникам, оскільки практика швидко показала, що націо­налізовані підприємства нерентабельні й збиткові. Боротьба за повернення "конфіскатів" тривала аж до весни 1948 р.

У 1947 р. Чехословаччину спіткав катастрофічний невро­жай. 600 тис. тонн пшениці виділив Радянський Союз. Та це не зняло напруженості в суспільстві. Відбувся розкол у Національному фронті, загострилася міжпартійна боротьба. Демократичні партії, підтримувані президентом Е. Бенешем, орієнтувалися на Захід і виступали за прийняття "плану Маршалла". Комуністи та їх союзники, що орієнтувалися на Радянський Союз, навпаки, наполягали на завершенні соціально-економічних перетворень, остаточній ліквідації економічних позицій буржуазії. Усі події в Чехословаччині були зумовлені суспільною дилемою — соціалізм чи демо­кратія. У багатьох подіях того часу позиція радянського керівництва виявилася вирішальною, зокрема щодо участі Чехословаччини в Паризькій нараді 12 липня 1947 р. з пи­тань реалізації плану Маршалла. У цьому зв'язку прем'єр і ключові міністри кабінету були викликані до Москви, де Сталін і Молотов у грубій формі зажадали відмовитися від будь-якого співробітництва із Заходом. Міністр закордонних справ Чехословаччини Я. Масарик висловився з цього при­воду так: "Я їхав до Москви вільним міністром, а повернув­ся сталінським лакеєм". Відтак, гостре політичне протисто­яння демократичних партій Чехословаччини, з одного боку, і комуністів — з іншого, на початку 1948 р. досягло критич­ної межі.

Лютневі події 1948 р.

Встановлення владної монополії комуністів

_П

ереорієнтація політики Москви на форсо­ване просування компартій країн Східної Європи до встановлення монополії на владу означала відмо­ву КПЧ від курсу на завоювання "більшості нації" і забезпе-

442