Франція

на Юбер Ведрін назвав американську доктрину "вісізму" ("вісь зла" — Ірак, Іран, Північна Корея) "спрощенством". Франція убачає в ній небезпеку для європейського співтова­риства з боку США, а тому вважає, що Європі слід дис-танціюватися від Сполучених Штатів. Франція не підтрима­ла ідею здійснення силової акції проти Іраку, пропонувала шукати політичні шляхи вирішення проблеми. З різних при­чин тут збігалися інтереси Франції і Росії. У ситуації, що склалася, Франція виношує плани формування могутнього західноєвропейського полюса сили на світовій арені. А такі структури, як ЄС, Рада Європи та ОБСЄ, на думку фран­цузького керівництва, можуть стати основою формування самостійної європейської політики.

Сьогоднішня Франція — одна з найбільш економічно розвинутих демократичних країн світу. її авторитет у Європі та світі незаперечний. Вона щороку виділяє на допомогу країнам Півдня 0,45 % ВНП. Франція входить до сімки країн, економічні рішення яких суттєво впливають на світо­ве господарство. її частка у світовому промисловому вироб­ництві становить 5 %, а ВВП — 1160 млрд доларів (1997). 60 % виготовленої промислової продукції споживається все­редині країни, 40 % — іде на експорт. Франція має добре розвинуте сільське господарство, 20 % продукції якого також експортується. За обсягом експорту сільськогосподарської продукції Франція посідає друге (після США) місце у світі, а промислової — четверте. На багаті країни приходиться 80 % французького експорту, на слаборозвинуті — 14, на східноєвропейські й Росію — 4 %. Франція — одна з країн, що мають добре розвинуту атомну енергетичну систему. На 40 АЕС, збудованих після енергетичної кризи першої поло­вини 70-х років, виробляється більш як 75 % всієї електро­енергії. Повсюдна комп'ютеризація, автоматизація, роботи­зація — характерні ознаки французької модерної економіки.

Франція — країна з великими демократичними тра­диціями й водночас зі складною палітрою політичних сил. Франція — специфічна, з погляду менталітету, країна. Де Голль якось напівжартома сказав: "Як можна управляти дер­жавою, де є близько 400 сортів сиру, а кожен француз сам по собі політична партія ".

435

Р ОЗДІЛ 18

Франція і Україна заінтересовані у взаємній співпраці. Перша має високорозвинуту промисловість, передове сільське господарство, нові технології, друга потребує інвес­тицій у свою економіку. Франція визнала Україну як неза­лежну державу вже 27 грудня 1991 р. У січні 1997 р. відбувся офіційний візит президента України Л. Кучми до Франції, а у вересні 1998 р. президент Франції Ж. Ширак відвідав Ук­раїну з державним візитом. Станом на середину 1998 р. діє 60 українсько-французьких міжурядових і міжвідомчих угод. У 1998 р. товарообмін між обома країнами становив 450 млн дол. 14—16 вересня 2000 р. президент України Л. Кучма відвідав Париж, де проходив черговий саміт Україна—Європейський Союз. У програмі перебування українського президента в Парижі значне місце відводилось і двостороннім переговорам з керівництвом Франції.

Розділ

₁₉

ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА

Відродження Чехословацької республіки

_Ч

ехословаччина до 1938 р. була однією з передових країн континентальної Європи. Вона мала добре розвинену ринкову економіку, високий, як на той час, рівень життя, усталені демократичні інститути правової держави. Тому в післявоєнний період демократич­на альтернатива, в основі якої лежали традиції домюнхенсь-кої Чехословаччини, підтримана переважною більшістю народу, мала серйозні шанси на перемогу. Лідери лібераль­но-демократичних сил, на чолі з досвідченим політиком Е. Бенешем, орієнтувалися на Захід. З іншого боку, Ко­муністична партія Чехословаччини (КПЧ), яка спиралася на величезну підтримку СРСР і свій власний престиж, здобутий у роки руху Опору, обстоювала альтернативу соціалістично­го розвитку. Значної внутрішньої соціальної бази ця альтер­натива не мала.

Державно-політична система Чехословаччини включала в себе як традиційні, так і новостворені інститути влади. До Національного фронту чехів і словаків, створеного у березні 1945 р. за ініціативою СРСР, входили чотири чеські і дві сло­вацькі партії: Соціал-демократична, Націонал-соціалістична, Народна, Демократична, КПЧ і Комуністична партія Сло­ваччини (КПС). Складовою частиною фронту були також масові громадські організації, зокрема Революційний профспілковий рух, союзи молоді та ін. Програма Національ­ного фронту передбачала остаточне визволення країни від гітлерівців, запровадження національного управління в акціонерних товариствах, на підприємствах, у банках, пере-

437

Р ОЗДІЛ 19

дачу землі селянам, забезпечення широких демократичних прав і свобод та рішуче викорінення фашизму. Коаліційний уряд Національного фронту очолив посол Чехословаччини в СРСР, лівий соціаліст 3. Фірлінгер. На місцях влада перебу­вала в руках національних комітетів, у яких до осені 1945 р. переважали комуністи. Пізніше вони були реорганізовані на принципах рівного представництва всіх партій. Широке коло повноважень, у тому числі й законодавчих, обіймав новооб­раний президент Е. Бенеш. Тимчасові національні збори бу­ли однопалатними й складалися з представників усіх політичних партій — 200 делегатів від чеських земель і 100 — від Словаччини. Вища влада у Словаччині деякий час зали­шалася у Словацької національної ради та її виконавчого ор­гану — Корпусу уповноважених. Відносини центральних і словацьких державних органів регулювалися спеціальною угодою, яка обмежувала повноваження словацького керівництва у питаннях оборони, зовнішньої політики, торгівлі, фінансів тощо.

Міністром оборони став безпартійний генерал Л. Свобо­да, командир 1-го чехословацького армійського корпусу. Новий міністр мав прокомуністичну орієнтацію, але біль­шість офіцерського корпусу була безпартійною або тяжіла до немарксистських партій. Хоча діяльність політичних партій у силових структурах була заборонена, комуністи контролюва­ли армійські органи політосвіти, що посилювало їхні по­зиції. Міністерства внутрішніх справ і держбезпеки також очолили комуністи, які призначали своїх однодумців на по­сади референтів цих силових структур у крайових і районних національних комітетах. Отже, реальне співвідношення сил у системі органів влади було досить далеким від проголоше­ного принципу паритету. Це об'єктивно підвищувало роль Національного фронту як органу, покликаного забезпечити кожній із сторін контроль за діями партнерів по коаліції.

На підставі декретів президента від 19 червня 1945 р. створювались Національний суд і народні суди для покаран­ня нацистських злочинців, зрадників і колабораціоністів. Були засуджені члени уряду протекторату, керівники Сло­вацької республіки на чолі з Й. Тісо, чимало нацистських злочинців. Суди розглянули справи більше як 130 тис. чо­ловік, з яких 22 тис. були засуджені, а решта звільнені. За

438