Франція

покінчити з політикою втягування європейських країн у си­лове протистояння з ісламським світом. Тут спрацював фак­тор проживання у Франції 5 млн мусульман. Водночас за Ле Пена голосували робітники околиць Марселя, Ліона, Арля. Йому віддали свої голоси ЗО % безробітних, 20 % молодих французів, 24 % робітників. Причини такої ситуації були досить прозаїчними: іммігранти здешевлювали робочу силу, збільшували безробіття.

Така ситуація стривожила демократичну Європу, а ще більше саму Францію. Наслідки приходу Ле Пена до влади могли стати фатальними. Французи зробили висновок, що байдужість на виборах — це байдужість до самих себе, і про­демонстрували, що вони здатні в момент серйозної небезпе­ки для демократії мобілізуватися. 1 травня 2002 р. понад 1,5 мільйона парижан вийшли на вулиці під лозунгом "Ле Пен не пройде!".

5 травня 2002 р. у другому турі президентських виборів зустрілися не традиційні опоненти: праві і ліві, а праві і крайні праві. З великою перевагою, набравши 82 % голосів виборців, переміг Жак Ширак. Наступного дня новим прем'єр-міністром був призначений Ж.-П. Раффарен.

Наступні парламентські вибори проходили під знаком перемоги над крайніми правими. Результати другого туру, що відбувся 16 червня 2002 p., засвідчили переконливу пере­могу правоцентристів. "Союз за президентську більшість" — нова партія, що об'єднала голлістів і центристів, разом з пра­вими центристами здобула 392 мандати. Недавня рожево-червоно-зелена більшість (соціалісти, комуністи й еко-логісти) дістала лише 173 місця. Лідер комуністів Робер Ю узагалі не потрапив до парламенту. Таким чином Єлісейсь-кий палац (резиденція президента) отримав у Люксембурзь­кому палаці (місцезнаходження парламенту) цілком прий­нятного для себе партнера по владі.

Результати президентських і парламентських виборів у Франції підтвердили, що вивірений, здоровий і толерантний центризм не лише запорука стабільності, а й головна пере­шкода для небезпечних політичних кульбітів з боку радикаль­них сил як справа, так і зліва. Зрозуміло, за умови підтримки його більшістю електорату, наділеного досвідом і вмінням оцінювати ситуацію, робити з неї прогнози на майбутнє.

433

Р ОЗДІЛ 18

Економіка й політика франції наприкінці XX — на початку XXI ст.

_У

1990—1996 pp. в економіці Франції спос­терігався ряд тривожних симптомів. Значно збільшилося безробіття, рівень якого до початку 1997 р. ся­гав 12,5 % працездатного населення. Уряд Жоспена здійснив кардинальні заходи, спрямовані на зменшення безробіття та інфляції. Уже в 1998 р. виробництво збільшилося на 3 %. Ці темпи розвитку збереглися до кінця століття. Вирішенню проблем зайнятості сприяв також закон про 35-годинний робочий тиждень, остаточне запровадження якого відбулося 1 січня 2000 p., хоча підприємці побоювалися, що це призве­де до зниження конкурентоспроможності французьких то­варів. Значну частину бюджетних надходжень уряд отриму­вав від приватизації державних підприємств. Разом з тим, на початку XXI ст. значно погіршилися показники розвитку французької економіки. Якщо в 2000 р. приріст ВВП порівня­но з попереднім роком становив 3,8 %, то в 2001 р. — лише 1,8 %, а приріст у промисловості був зафіксований на рівні 0,8 %. Економічні труднощі спричинили зростання безробіття (8,6 % у 2001 р.) та дефіцит державного бюджету.

Керівництво П'ятої республіки завжди тією чи іншою мірою у зовнішній політиці дотримувалося напрямів, визна­чених Шарлем де Голлем. У зовнішньополітичному курсі президента Жака Ширака, як колись у де Голля, спостерігав­ся рішучий крен у бік самостійної гри на полі міжнародної політики. Особлива позиція Франції наприкінці XX і в перші роки XXI ст. зумовлювалася новим співвідношенням сил у світі після краху комунізму й розпаду Радянського Со­юзу, зміцненням економічних та політичних позицій Євро­пи у світі, значним похолоданням у стосунках між США і Західною Європою, консолідацією європейських країн у контексті економічної та політичної інтеграції, де роль Франції дуже помітна. За таких обставин у зовнішній політиці Франції почав дедалі відчутніше проявлятися новий голлізм. Франція продовжувала залишатися поза військовою структурою НАТО, виступила за розширення постійного членства в Раді Безпеки, куди мають увійти Німеччина та Японія. Міністр закордонних справ Франції в уряді Жоспе-

434

с