Франція

усвідомив, що приватизація націоналізованої власності — єдиний вихід з важкого економічного становища. Тобто французький електорат хитнувся у бік політичного та еко­номічного центризму, суть якого — знайти синтез консен­сусних ідей в суспільстві, поєднання економічної ефектив­ності і соціальної справедливості, особистої незалежності, самостійності й участі в житті суспільства, свободи і відпо­відальності.

Так само непопулярною була зовнішня політика соціа­лістів. Підтримка деспотичних режимів у Африці, спроба пере­шкодити об'єднанню Німеччини, запізніле визнання Хорватії та Словенії, відмова від негайного засудження комуністичного путчу в Москві у серпні 1991 р. — ціла низка політичних прорахунків, які підривали довір'я до соціалістичних урядів.

Едуар Балладюр, який навесні 1993 р. сформував право-центристський уряд, прийшов у Матіньонський палац з твердим наміром провести широку реприватизацію держав­ного сектора економіки. Таку позицію підтримувала більшість французів, які втомилися від безробіття, некон-трольованого припливу до країни іммігрантів з франкомов­ної Північної Африки, незграбності державної економіки. Уряд Балладюра розробив розраховану на багато років про­граму переходу Франції до "тотального капіталізму", де роль держави зводилася до мінімуму. Програма реприватизації соціально орієнтована. Вона передбачала продаж 20 % акцій великим підприємцям, а 80 % розпорошувалися серед дрібних акціонерів, тобто до приватизації залучалися всі вер­стви населення. Чи не тому один із лідерів правих Жак Ши-рак вважав, що саме така приватизація й була справжньою націоналізацією, оскільки, на його думку, таким чином ко­жен брав участь у житті підприємства. Таку філософію підтримувала переважна більшість французів. Програма Бал­ладюра в першу чергу торкнулася 21 державної компанії. Як­що в 1986 р. частка державного сектора в економіці Франції становила більш як 25 %, то в 1993 р. вона скоротилася до 18 %, а в 2000 р. не перевищувала 10 %. Приватизація при­несла в державну скарбницю 400 млрд франків, що дало можливість значно зміцнити державний бюджет.

Перемога лідера ОПР голліста Жака Ширака у другому турі президентських виборів 7 травня 1995 р. підтвердила, що

429

Р ОЗДІЛ 18

більшість французів підтримують реприватизаційну політи­ку, прагнуть економічних та соціальних реформ, виходу з де­пресії, яка дещо затягнулася.

Франція у другій половині 90-х років

_П

ісля перемоги Жака Ширака право цент­ристський уряд очолив Ален Жюппе, пе­ред яким постала низка взаємопов'язаних проблем як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Насамперед, для переходу з 1 січня 1999 р. на європейську валюту необхідно було скоротити дефіцит державного бюджету до 3 %, а він у 1995 р. становив 5 %. Восени 1995 р. Жак Ширак заявив про початок епохи економії. Зокрема, відбулося підвищення по­даткових ставок, що в 1996 р. дало 120 млрд франків. Прива­тизація, розпочата урядом Балладюра, принесла ще 25 млрд. Заморожувалися програми боротьби з бідністю. Почалося упорядкування проблеми імміграції. Імміграційний закон, прийнятий у 1993 р. за пропозицією тодішнього міністра внутрішніх справ Ш. Паскуа, у 1996 р. доповнився новим за­коном (запропонованим його наступником Ж.-Л. Дебре), спрямованим на обмеження легальної імміграції. Зростання безробіття, бідності, спроби позбавити державних служ­бовців частини пільг пенсійного забезпечення — все це вик­ликало невдоволення багатьох французів. Знижувалися рей­тинги президента і прем'єр-міністра. Перспективи правих перемогти на парламентських виборах 1998 р. ставали при­марними. 21 квітня 1997 р. президент країни прийняв рішен­ня розпустити парламент. Це було зроблено з тактичних міркувань. Праві розраховували на те, що дострокові вибори принесуть їм успіх. Однак їхні надії не здійснилися. Коаліція лівих сил (соціалісти, комуністи, зелені та представники інших лівих) у другому турі парламентських виборів, що відбувся 1 червня 1997 p., отримала 319 мандатів, а праві за­довольнилися лише 245.

Причинами цієї невдачі були низька оцінка діяльності уряду Жюппе, все ще не зжите сприйняття лівих як захис­ників соціальних прав населення, а також апробований у

430