Франція

У 1974 p. після раптової смерті Жоржа Помпіду президен­том було обрано голліста В. Жіскар д'Естена, який у 60— 70-х роках неодноразово обіймав посаду міністра економіки. У 70-ті роки відбулися значні перегрупування в центрі партійного спектра. Партія ЮДР 5 грудня 1976 р. переймено­вана в "Об'єднання в підтримку республіки" (ОПР). Поряд з ОПР впливовою партією став СФД (Союз за французьку де­мократію). СФД був заснований у січні 1978 р. як блок пра-воцентристських політичних партій та угруповань на підтримку В. Жіскар д'Естена. До нього входили Рес­публіканська партія, Радикальна партія та Партія соціальних демократів. Союз за французьку демократію очолив Ж. Лека-нюе. Соціальна опора СФД — промислові та фінансові кола, вищі державні чиновники, середній клас, значна частина на­уково-технічної інтелігенції. Партія стояла на позиціях "пе­редового лібералізму", тобто реформізму, що був на той час найефективнішим методом вирішення суспільних і держав­них проблем і здобув підтримку широкого загалу у Франції. СФД та ОПР, яка стояла правіше, нерідко виступали спільно.

Зусилля Жіскар д'Естена, спрямовані на подолання труд­нощів в економіці через застосування чинників ДМК, уже в 1979 р. дали позитивні результати: виробницво збільшилося на 3,5 %. Проте успіх був тимчасовим. Осмислення політи­ками та економістами труднощів 70-х років наводило на думку, що їх причиною було надмірне захоплення держави втручанням у приватне підприємництво та не завжди проду­мана і доцільна націоналізація.

Президентські вибори 1981 р. Коаліція лівих при владі

_С

кладними на фоні внутрішніх труднощів були вибори 1981 р. Другий тур приніс пе­ремогу представникові лівих, соціалістові Ф.Міттерану, яко­го підтримали комуністи. Лівий блок переміг і на парла­ментських виборах. Ліві, які багато обіцяли своїм виборцям, прийшли до влади не в кращі часи. До новоствореного уряду П'єра Моруа, крім соціалістів, уперше після 1947 р. ввійшли

425

Розділ 18

чотири комуністи, які енергійно пропагували демократи­зацію управління підприємствами, розвиток ініціативи трудящих, плановість економіки тощо. Однак програму треба було здійснювати, й ліві, знехтувавши несприятливими умова­ми, пішли на виконання окремих обіцянок. У 1981 р. відпуст­ка робітників була збільшена до п'яти тижнів, у 1982 р. скоро­чено до 39 годин робочий тиждень. На 10 % підвищено зарплату, на 20—25 % — пенсії та сімейні доплати. Після тривалої боротьби в парламенті було прийнято законопроект про націоналізацію 18 банків, двох фінансових та п'яти про­мислових компаній, внаслідок чого частка державного сек­тора зросла з 18 до 32 %. Парламент ухвалив також закон про децентралізацію, який значно розширив функції органів місцевого самоврядування, та закон про статус іноземних робітників. Однак здійснені заходи у сфері соціальної політики не узгоджувалися з ситуацією в економіці. Реалії життя та об'єктивні закони не забарилися зреагувати на во­люнтаристські дії лівих. Як наслідок, почалася втеча капіта­лу за кордон. У 1983 р. проведена нова девальвація франка, збільшені тарифи на газ, електроенергію, виросли непрямі податки, від населення зажадали збільшення внесків до фон­ду соціального страхування. У відповідь почалися страйки, посилилась нестабільність, активізувалися крайні праві — "Національний фронт", профашистська організація, створе­на в 1972 р. колишнім "пужадистом" Жаном-Марі Ле Пе-ном. Соціалісти через два роки після приходу до влади зму­шені були відмовитись від своєї передвиборної програми. А їхні союзники — комуністи, щоб не втратити остаточно довір'я свого електорату, у 1984 р. поспішили вийти з уряду. У липні 1984 р. новий уряд сформував Лоран Фабіус. Йо­го програма, спрямована на зниження темпів інфляції і ліквідацію дефіцитів зовнішньої торгівлі та платіжних розра­хунків, успіху не мала. Ліві швидко втрачали кредити своїх виборців. У 1986 р. на виборах до Національних зборів пере­могу здобув правоцентристський блок — ОПР, СФД іряд дрібних партій. Уряд очолив лідер ОПР Ж. Ширак. Його економічна програма в 1986—1987 pp. зводилася до чотирьох пунктів: відміна контролю за цінами як найважливіший спосіб боротьби з інфляцією; покращення зовнішньоеко­номічного становища через "усунення структурних хиб

426