Республіка Білорусь

випуск продовольчих товарів і нарощування експортних виробництв. Утім, ця програма зазнала краху. Продукція білоруських підприємств на світовому ринку виявилась не­конкурентоспроможною. З великими труднощами вдалося продати партії білоруських тракторів, верстатів та автомобілів "МАЗ" Пакистану, Індії та Канаді за ціною, що на 20—30 % була нижчою їх собівартості. З полиць продуктових крамниць і магазинів зникли хліб, цукор, сіль, мило, молоко, м'ясо й інші продукти та товари першої необхідності. Вводилися карткова система й норми продажу в одні руки.

Волюнтаризм, силові методи керівництва народним гос­подарством, штучне стримування цін і курсу іноземних ва­лют призвели до обвалу національної економіки. Отримав­ши у спадщину від колишнього керівництва золотовалютний ресурс у 200 млн доларів, режим Лукашенка довів його восе­ни 1996 р. до стану, який економісти визначали цифрою "мінус 40 млн". Наприкінці цього року один американський долар на "чорному ринку" коштував 250 тис. білоруських рублів.

Намагаючись виправити економічну ситуацію, Лукашен­ко розкрив обійми Росії, побудувавши в республіці державу, що дотувалась Москвою в середньому на мільярд доларів щорічно. У цю суму входять борги Білорусі за газ і нафту, що періодично списуються, приховані дотації у вигляді наднизь­ких цін на енергоносії, доходи Білорусі від контрабанди в Росію горілки, спирту та зарубіжних товарів із третіх країн. Підписанням у квітні 1994 р. офіційного договору про об'єднання грошових систем двох країн розпочався процес російсько-білоруської економічної інтеграції: були скасовані митні торговельні збори, відмінено плату за транзит російських вантажів через територію Білорусі, Росія отрима­ла в безплатну оренду білоруські стратегічні військові об'єкти. У січні 1995 р. країни уклали угоду про єдиний мит­ний союз, що дало можливість у двосторонніх відносинах відмінити податки, різні збори, кількісні обмеження тощо. Проте створення "єдиного митного простору" гальмується. Замість передбачених угодами білоруських товарів, через прозорі кордони в Росію йдуть без усяких мит товари західні, що завдає російській скарбниці великих збитків. Між іншим, розрахунки з Росією за енергоносії здійснювалися барте-

79

Р ОЗДІЛ 4

ром — білоруським продовольством. Бартер і безліч валют­них курсів є базою для корупції в державному апараті та не­гараздів на внутрішньому ринку. Як наслідок — у республіці виникли труднощі з продовольством й аграрно-індустріальна Білорусь почала закуповувати хліб за кордоном.

Джерелом постійних валютних надходжень до білоруської скарбниці, починаючи з 1994 p., став продаж різним країнам та екстремістським угрупованням деяких видів зброї та військової техніки. Стосовно деяких із цих країн та ор­ганізацій було запроваджене ембарго ООН на постачання оз­броєння: (Ірак, Судан, Ангола (організація УНІТА), палес­тинські й албанські бойовики). Так, Ірак придбав у Білорусі устаткування для виробництва компонентів ядерної зброї, а також модернізував за допомогою білоруських фахівців свою систему ІШО. За оцінками європейських експертів, Білорусь є найбільшим постачальником зброї мусульманським теро­ристам на Близькому Сході та Балканах. Прибутки Білорусі від продажу озброєнь у 1997—2000 pp. становили понад 1 млрд доларів, вона входила до першої десятки світових екс­портерів зброї. Частина коштів надходила до "спеціального фонду", яким розпоряджався виключно президент Білорусі.

Так за часів "ринкового соціалізму" (термін, уподобаний особисто білоруським президентом) у республіці покінчено з пострадянськими ринковими перетвореннями й фактично реанімовано в соціально-економічній сфері білоруський варіант "радянської системи".

На порозі третього тисячоліття

_В

ибори президента Білорусі, переможцем яких став діючий глава держави О. Лука­шенко, відбулися 9 вересня 2001 р. За офіційними даними, він отримав 75,6 % голосів у першому турі, тоді як його головний суперник, кандидат від опозиції В. Гончарик — 15,4 %; явка виборців становила 84 %. Як повідомляли євро­пейські ЗМІ, вибори характеризувалися масштабними пору­шеннями законодавства й міжнародно визнаних демокра­тичних норм. Виходячи з цього, Рада Європи, інші міжна-

80