Франція

ФКП, прагнучи поглибити кризову ситуацію в країні, закли­кала до страйку робітників. На заклик комуністів відгукнули­ся колективи заводів "Рено" та "Сюд авіасьон". На 18 травня кількість страйкуючих досягла 2 млн, а через кілька днів — 10 млн чоловік. У країні завмерло виробництво. Страйкарі вимагали збільшення зарплати, поліпшення соціального забезпечення тощо. Суто економічні вимоги робітників ФКП поспішила доповнити своїми партійно-молітичними гаслами. Вона зажадала створення уряду демо­кратичної єдності з участю комуністів. Тим часом лівацькі групи гошистів (гошизм — особливий різновид лівацтва, в якому змішалися елементи бланкізму, троцькізму, анархізму, утопізму, ленінізму, маоїзму та інших "ізмів") підбурювали маси до захоплення влади. Перед французьким суспільством замаячила тінь громадянської війни та можливої диктатури. Перервавши свою офіційну поїздку до Рима, в країну повер­нувся де Голль. 29 травня він зустрівся у Баден-Бадені з ко­мандиром французького корпусу, ветераном алжирської війни генералом Массю. Переконавшись у лояльності армії, президент виступив по телебаченню. Він заявив, що зали­шається на посаді, й оголосив про розпуск парламенту і нові ішбори. Наступного дня на Єлісейські поля вийшли 300 тис. прихильників де Голля, які демонстрували "мовчазну більшість". Лідерам комуністів нічого більше не залишалося, як згорнути страйк. Тим більше, що напередодні уряд Помпіду пішов на значні поступки. Було збільшено зарпла­ти — на 14 %, пенсії — на 15—20 %, а платня сільськогоспо­дарських робітників зросла на 56 %. Студентам надано пра­но участі в самоуправлінні. У червні страйки припинилися. До більшого маси страйкарів і не прагнули. Одна річ — страйк заради "біфштексу", та коли його спробували пере­творити на знаряддя захоплення влади і насадження комуністичної диктатури, французи відступили, чим, безу­мовно, розчарували ФКП, яку не влаштовували ані сильна президентська влада, ані стабільність у Франції.

Оцінка цих подій була неоднозначною. У них стихія бун­ту поєднувалася з конфліктом поколінь переломної епохи, з неприйняттям як американської, так і комуністичної моделей суспільства, антиамериканізм і антикомунізм ішли поруч. Через багато років учасники подій 1968 р. стали

423

Р ОЗДІЛ 18

респектабельними прихильниками демократії, ринкової еко­номіки, зваженого зовнішньополітичного курсу своєї країни. Як тут не повірити добрій європейській приказці: "Хто молодим не був лівим, той не має серця, хто на старості не став правим, той не має розуму".

Після подій 1968 р. де Голль ще енергійніше взявся об­стоювати свою ідею "асоціації капіталу і праці", здійснюва­ну через залучення трудящих до акціонерного капіталу та прибутків підприємств і розширену після подій 1968 р. до концепції участі повноважних представників різних верств в управлінні справами суспільства зверху донизу.

Однак після травнево-червневих страйків 1968 р. щось зламалося у стосунках "де Голль — французи", і президент це відчув. Референдум щодо законопроекту перебудови ор­ганів внутрішнього самоуправління, який він зініціював, мав вияснити це остаточно. На референдумі 27 квітня 1969 р. французи сказали "ні", і на другий день де Голль подав у відставку.

Президентом став висунутий партією ЮДР (Союз на за­хист республіки, 1968 р.) соратник і однодумець де Голля Ж. Помпіду.

Франція в період важких сімдесятих

_П

ромислова криза 70-х років, що захопила також Францію, змусила Ж.Помпіду част­ково відступити від зовнішньополітичних установок де Гол­ля. Знову почалося зближення зі США, Франція погодилася на прийняття Англії до "Спільного ринку", проти чого три­валий час категорично виступав де Голль, вважаючи Англію троянським конем Сполучених Штатів Америки.

У роки інфляції та кризи (1974—1975) уряд посилив сис­тему регулювання. Важливе значення мав, зокрема, вересне­вий закон 1975 р. про фінансування низки галузей, пільги для приватних капіталовкладень та стимулювання експорту. Вод­ночас проводилося заморожування цін і стримування темпів зростання доходів. Це, зокрема, передбачав "план Барра", план "найсуворішої економії", розроблений урядом у 1976 р.

424