Франція

алжирський". Алжир не був рядовою колоніальною пробле­мою Франції. У цій колонії проживало понад 1 млн фран­цузів. Усі вони після проголошення незалежності Алжиру змушені були повернутися до Франції. А тому рішення де Голля викликало негативну реакцію в частини французького суспільства. У відповідь колоніалісти вчинили заколот і спро­бували захопити владу в Алжирі. Де Голль діяв рішуче. У квітні 1960 р. він направив до Алжиру надійні війська і виступ було придушено. Остаточно проблема вирішилась у 1962 p., коли після переговорів в Евіані французька сторона визнала незалежність Алжиру. Частина армійських офіцерів, травмована крахом "французького Алжиру", пішла в підпілля і створила таємну військову організацію ОАС, яка почала діяти методами терору. ОАС організувала кілька замахів на де Голля. Шарль де Голль з цього приводу цілком серйозно констатував: "У чині лейтенанта в Першу світову війну і пол­ковника в Другу ніколи так близько не спілкувався зі смертю, як за часів президентства".

У зовнішній політиці де Голль здійснював незалежний курс. Практичні заходи у цьому плані — вихід Франції з НАТО в 1966—1967 pp. (членом цієї організації Франція стала ще в 1949 p.), ліквідація військових баз альянсу на її території, визнання у 1959 р. кордону по Одеру— Нейсе, ко­муністичного Китаю — у 1964 p., негативне ставлення до аме­риканської агресії у В'єтнамі. Налагодження співробітництва з СРСР та іншими країнами комуністичного блоку Захід, особливо США та Англія, сприйняли більш ніж прохолодно.

Таким чином, внутрішній політиці консенсусу відповіда­ла незалежна зовнішня політика, політика підтримки нор­мальних стосунків з усіма, насамперед із сусідами. А це оз­начало, що відхід на розумну відстань від атлантичної солідарності компенсувався активізацією самостійної євро­пейської та азійської політики Франції. Дуже показовою у цьому плані була діяльність Французької республіки, спря­мована на остаточне примирення з Німеччиною, ліквідацію клімату недоброзичливості та підозрінь, який понад триста років визначав вектор франко-німецьких стосунків. Єлі-сейський договір 1963 p., що його підписали де Голль і Аде-науер, остаточно "поклав край 400 рокам ворожнечі та конфліктів " між обома державами.

421

Р ОЗДІЛ 18

Створення французьких ядерних сил також відповідало зовнішньополітичному курсові країни. Однак відмова Франції приєднатися до договору про заборону ядерних ви­пробувань у трьох сферах була негативним моментом і зму­шувала світ критично оцінювати зовнішню політику країни.

Економічне піднесення 60-х років мало своїм наслідком збільшення заробітної плати та соціальних видатків держави. Зокрема, було запроваджено 80-відсоткову компенсацію за лікування, чотиритижневу оплачувану відпустку.

На президентських виборах 1965 р. знову переміг де Голль. Кандидат від Фронту демократичних і соціалістичних лівих сил (ФДСЛС) Франсуа Міттеран набрав 45 % голосів. Успіх де Голлю забезпечили економічне піднесення, неза­лежна зовнішня політика, відмова від колоніалізму та неза­перечний авторитет самого президента.

Травнево-червневі події 1968 р. та їхні наслідки

_С

табільний і динамічний розвиток П'ятої республіки порушили травнево-червневі події 1968 р. За два тижні до них студенти-анархісти в паризь­кому передмісті Нантері, протестуючи проти війни у В'єтнамі, побили вікна офісу "Америкен експрес". Спроба покарати студентів-бунтарів викликала дещо несподівану реакцію. На початку травня тисячі студентів паризьких вузів вийшли на ву­лиці, щоб виразити протест проти війни у В'єтнамі, соціальної несправедливості, цинізму політиків. Вимоги студентів були суперечливими. Червоні знамена, марксистські та маоїстські гасла аж ніяк не узгоджувалися з вимогами свободи самовря­дування студентів. Однак вимоги реформи вищої школи та участі студентів в управлінні вузами були цілком справедливи­ми. У Франції продовжувала існувати застаріла система вищої освіти: 80 % усіх студентів навчалося на гуманітарних факуль­тетах і лише 20 % — на технічних. Лише п'ята частина сту­дентів отримувала державну стипендію.

Студентські виступи використала ФКП — головний про­тивник П'ятої республіки і президента де Голля. 13 травня

422