Франція

політичних блоків країн Заходу привела до анулювання Ра­дянським Союзом 7 травня 1955 р. радянсько-французького договору від 10 грудня 1944 р. Утім, договір втратив своє зна­чення давно, ще з початку "холодної війни".

Що ж до іншого завдання зовнішньої політики, то, попри всі зусилля, зберегти колоніальну імперію Франції не вдало­ся. Восьмирічна війна у В'єтнамі завершилася поразкою французьких військ під Дьєнб'єнфу в березні 1954 р. Загальні втрати французької армії у цій кампанії сягали 320 тис. чол. Франція змушена була визнати незалежність В'єтнаму, Лао­су, Камбоджі. Під впливом поразки у В'єтнамі французька колоніальна політика видозмінювалася, набувала характеру вибіркового підходу до питання надання колоніям незалеж­ності. Так, у 1954—1955 pp. уряд радикал-соціаліста П. Мен-дес-Франса вирішив надати автономію Тунісу та Марокко. Проте Алжир такого статусу не отримав. 1 листопада 1954 р. в найбільш офранцуженій колонії — Алжирі — почалася виз­вольна війна.

Колоніальна проблема виявилася непосильною для урядів Четвертої республіки. Вона не була вирішена ані після Другої світової війни, ані тим більше в першій половині та середині 50-х років, коли уряди формувалися на основі ко­аліції правих та центру — МРП, радикалів та незалежних.

Криза режиму Четвертої республіки

_У

середині 50-х років проявилася глибока криза Четвертої республіки. Франція, по­чинаючи з 1939 p., не виходила фактично з тривалої смуги війн, унаслідок чого збільшувалися податки, повільно зрос­тав матеріальний рівень життялПравлячі партії Четвертої ре­спубліки виявилися неспроможними стабілізувати обстанов­ку, розв'язати заплутаний клубок проблем. Від режиму відвернулися всі верстви французького суспільства. Націо­нальну буржуазію лякав розпад колоніальної імперії, зрос­тання залежності Франції від західних союзників, особливо США. Французькі патріоти боялися втрати країною її суве­ренітету! Болісно зачіпало всіх падіння престижу Франції у

-|4 ⁴-²⁶⁸

417

Розділ 18

світі та Європі. Селяни страждали від надмірно високих по­датків та низьких закупівельних цін. Заробітна плата збільшувалася повільніше, аніж вартість життя.

Багато хто у Франції бачив вихід у радикальній зміні са­мої форми правління, в обмеженні всесилля парламенту та безсилля уряду, припиненні міністерської чехарди, у вста­новленні системи сильної влади, яка зможе придушити національно-визвольний рух у колоніях, зміцнити фран­цузькі позиції в Європі та світі. Ще далі йшли так звані "пу-жадисти". їхній лідер, дрібний крамар П'єр Пужад, вимагав перегляду конституції, ліквідації республіки й збереження "єдиної та неподільної імперії". У середині та другій поло­вині 50-х років рух "пужадистів" набув значного розмаху. Маси втратили надію на те, що ліві угруповання зможуть за­безпечити керівництво країною. Хід подій прискорили на­дання у березні 1956 р. урядом соціаліста Гі Молле незалеж­ності Тунісові і Марокко і непопулярна алжирська війна, яку, на думку багатьох, слід було закінчити якомога швидше й обов'язково під лозунгом "Алжир — французький".

УАлжирська війна стала больовою точкою для переважної більшості французів і послужила каталізатором демонтажу Четвертої республіки. Під час війни в Алжирі загинуло 28 тис. французів, однак два-три покоління французів вва­жали його невід'ємною частиною країни. Крах імперії ба­чився як крах великої держави, приниження її гідності.

*Ї13 травня 1958 р. французьке населення Алжиру вчинило заколот, створило "Комітет громадського порятунку" й за­кликало передати владу де Голлю, сподіваючись, що Алжир залишиться французьким. Де Голль, який з 1946 р. чекав, що його покличуть, зажадав надзвичайних повноважень і відміни конституції 1946 р. Загроза громадянської війни зму­сила правлячі кола поступитися. 1 червня 1958 р. де Голль обійняв посаду прем'єр-міністра і сформував уряд, до якого увійшли голлісти і представники великого капіталу М. Деб-ре, Кув де Мюрвіль, Ж. Помпіду. У кабінеті були представ­лені всі партії, що голосували за де Голля. Четверта рес­публіка впалад/

418