Республіка Білорусь

логічних зв'язків, зростали ціни на сировину та енергоносії, посилювалася інфляція, щорічні темпи якої трималися на рівні 20—30 %. Ситуацію в економіці ускладнювали великі витрати на соціальні потреби, в тому числі на чорнобильсь­ку програму та виконання зобов'язань щодо скорочення звичайних озброєнь. Прагнучи вирішити одне з найбо­лючіших соціальних питань (за оцінками експертів 40 % населення потребували житла), уряд виділяв великі кредити па житлове будівництво.

Економічні реформи в Білорусі розпочалися лише в 1993 p., причому повільнішими темпами, аніж у сусідніх країнах. У січні 1993 р. було прийнято закон "Про роздер­жавлення і приватизацію державної власності", відповідно до якого близько 60 % основних фондів державних підпри­ємств, у першу чергу легкої, харчової, деревообробної галу­зей, будівництва і сфери обслуговування, до 2000 р. мали перейти в недержавний фонд власності. Підприємства військово-промислового комплексу, обробки дорогоцінних металів, виробництва етилового спирту та деякі інші прива­тизації не підлягали. У квітні 1994 р. розпочато реалізацію програми ваучерної приватизації.

З обранням у липні 1994 р. президентом республіки О. Лукашенка, який не мав достатнього управлінського досвіду й чіткого бачення економічних перспектив, реалізацію ринкових реформ було майже згорнуто. О. Лукашенко знач­но обмежив функції уряду в проведенні самостійної еко­номічної політики. Ринкові програми всіляко гальмувалися, водночас антиринкові акції здійснювалися без погодження з прем'єром. Прем'єр М. Чигир, відомий на Заході як при­хильник ринкових перетворень, залишався чи не єдиним, хто міг хоч якоюсь мірою забезпечити виконання рес­публікою взятих на себе економічних зобов'язань і стабілізу­вати господарську ситуацію в країні. Зусиллями уряду було впроваджено антикризову програму, яка порівняно успішно здійснювалася до серпня 1995 р. Вдалося створити переду­мови для участі іноземних інвесторів у приватизації об'єктів державної власності. Проте інтерес до білоруських підпри­ємств (в основному паливно-енергетичного комплексу та хімічної промисловості) виявили переважно російські інвес­тори. Наприкінці 1994 р. прийнято закон про власність на

77

Розділ 4

землю, який закріпив дві форми власності — державну і при­ватну. Приватному секторові виділялося від 10 до 14 % земельних угідь, на які мали право лише громадяни рес­публіки. Іноземним інвесторам земля могла надаватися лише в оренду терміном до 99 років. Закон також передбачав вихід селян за власним бажанням із колективних госпо­дарств й отримання ними відповідного земельного наділу, який вони могли дарувати, передавати у спадщину, але не продавати.

Водночас у 1994 р. було запроваджено контроль над рес­публіканськими фінансовими установами й політику обме­ження зростання курсу долара США. Ринок цінних паперів також контролювався державою. Жорстка політика Націо­нального банку Білорусі стимулювала процес концентрації банківських капіталів, започаткований у другій половині 1995 р. після серії банкрутств комерційних банків. Шляхом обмеження грошової маси, зниження споживацького попиту й підтримки фінансового курсу білоруського рубля ("зайчи­ка") вдатося приборкати інфляцію, яка у грудні 1995 р. стано­вила 4 %. Середня заробітна плата в першій половині 1996 р. зросла до 80 доларів. Досягнута економічна стабілізація й ак­тивна політична діяльність М. Чигиря, який міг перехопити в О. Лукашенка лаври реформатора, викликали невдоволен­ня білоруського президента. Почалися переслідування при­хильників прем'єра, членів його родини і його самого, хоча формально М. Чигир залишався у кріслі глави уряду до лис­топада 1996 р.

У 1996 р. після розгону Верховної Ради, насадження звер­ху нової редакції конституції, відставки прем'єра-ринковика процес реформування білоруської економіки остаточно зай­шов у глухий кут. У квітні того ж року указом президента бу­ла націоналізована Мінська міжбанківська валютна біржа, реорганізована у державну установу. Це рішення викликало паніку в ділових колах, оскільки 90 % акцій біржі належали комерційним банкам. Наступні президентські укази стосува­лись державного контролю над банківською та іншими сфе­рами фінансової діяльності, впорядкування валютного регу­лювання на території республіки. Урядова програма "Основні напрями соціально-економічного розвитку на період до 2000 р." визначала як пріоритетні житлове будівництво,

78