Угорщина

політичних партій і рухів, серед яких виділялися своєю ак­тивністю Угорський демократичний форум, Союз вільних демократів, Новий березневий фронт, Соціал-демократична партія Угорщини (СДПУ), Незалежна партія дрібних госпо­дарів (НПДГ), Християнсько-демократична народна партія (ХДНП).

У 1989 р. основним центром політичного життя рес­публіки стали Державні збори, які після проміжних парла­ментських виборів, що відбулися улітку того ж року, попов­нилися представниками опозиції. Парламент перестав бути однопартійним, швидко змінював свій характер, звільняю­чись від партійної опіки. Він прийняв цілу низку демокра­тичних законів: про свободу мітингів і зборів, організацій і об'єднань, про пресу, про право на страйки, про госпо­дарські об'єднання (згідно з цим законом дозволялося ство­рення приватних підприємств з числом зайнятих до 550 чо­ловік) та ін. Були ухвалені рішення про заснування консти­туційного суду й інституту президентства. Новим прем'єр-міністром парламент призначив реформатора М.Немета. Почалася переоцінка післявоєнної історії Угорщини: ре­абілітовані Імре Надь та його соратники, події 1956 р. кваліфіковано як народне повстання проти сталінсько-рако-шистського режиму, а дії радянського керівництва — як військове втручання, що перешкодило волевиявленню угорського народу. Все це розчищало шлях до формування правової держави.

Уряд М. Немета вжив рішучих заходів до лібералізації відносин з країнами Заходу. Демонтовано "залізну завісу" — загородження на кордоні з Австрією. Через відкриті кордони до ФРН перейшли тисячі "туристів" — громадян НДР, що в такий спосіб змогли потрапити на Захід. Угорщина прийма­ла десятки тисяч біженців (здебільшого угорців з Трансільванії), які рятувалися від шовіністичної політики румунського диктатора Н. Чаушеску.

Падіння престижу УСРП та її керівництва викликало ма­совий вихід з партії, виникнення в ній різних платформ. Ре­форматорське крило почало готувати створення соціалістич­ної партії, яка б через відмову від більшовицької ідеології, реформу власності спрямувала країну до демократичного соціалізму. На черговому з'їзді УСРП (6—9 жовтня 1989 р.)

401

Р ОЗДІЛ 17

відбувся давно назрілий розкол. З УСРП виділилася Угорсь­ка соціалістична партія (УСП), яка заявила про свій перехід на соціал-демократичні засади. Це означало кінець ко­мунізму в Угорській Народній Республіці, яка з кінця жовт­ня стала називатися Угорською Республікою.

Вибори на багатопартійній основі 29 березня 1990 р. оз­наменувалися нищівною поразкою лівих сил і перемогою Угорського демократичного форуму (УДФ), лідер якого істо­рик Й. Анталл очолив новий коаліційний уряд. Президентом країни парламент обрав представника Союзу вільних демо­кратів письменника Арпада Гьонца, який залишався на цій посаді до липня 2000 р. Відновлення парламентської демо­кратії відкрило перед Угорщиною шлях до демократичної правової держави європейського типу.

На шляху до ринкової економіки й західної демократії

_П

ісля політичної трансформації та соціаль­но-економічних перетворень на зламі 80— 90-х років зусилля уряду Й. Анталла були спрямовані на створення громадянського суспільства, перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки та входження країни до Євросоюзу й НАТО. У 1991 р. з роздержавлення об'єктів торгівлі, підприємств громадського харчування та сфери по­слуг розпочато процес приватизації, який на другому етапі охопив великі й середні підприємства. На початку 1992 р. у приватному секторі вже було задіяно близько 20 % праце­здатного населення й вироблялася третина всієї промислової продукції та чверть ВНП. Негативними явищами періоду ре­структуризації та переходу до ринку були безробіття — 1 млн чоловік (1990) і спад промислового й сільськогосподарсько­го виробництва відповідно на 35 і 30 %, що зумовлювалося переорієнтацією угорської економіки зі Сходу на Захід.

На початку 1991 Р- була запроваджена чотирирічна про­грама економічного розвитку країни, що передбачала зни­ження до мінімуму інфляції шляхом збалансування попиту і пропозиції, лібералізації експорту й імпорту, стимулювання

402