Угорщина

стимул у результатах своєї праці. У підсумку це привело до зростання продуктивності праці й поліпшення матеріально­го становища народу. В 1960—1975 pp. реальні доходи трудя­щих збільшилися на 100 %.

Угорська реформа була першою спробою відмовитися від непорушних економічних канонів соціалізму, ослабити кай­дани, що сковували не тільки економіку, а й суспільство. Угорські реформатори розуміли, що кидають виклик сис­темі, а тому діяли вкрай обережно, балансували на грані можливого, випробовуючи терпимість радянських лідерів. Чи не тому після "празької весни" реформа в Угорщині бу­ла згорнута й знову обережно продовжена, коли пройшов страх щодо можливої появи на будапештських вулицях ра­дянських танків. Разом з тим за умов панування державного сектора і незаінтересованості виробника в продукуванні де­шевої та якісної продукції реформа була половинчатою, не­повною і могла привести лише до тимчасових успіхів. Адже стратегічні важелі піднесення економіки залишалися за кад­ром і ніякі партійні рішення не могли надати їй прискорен­ня. Водночас у дрібнотоварному приватному секторі, що зберігся в Угорщині, процвітали присадибні ділянки, місцеві промисли, переробка сільськогосподарської продукції.

Реформи в Угорщині, що розкладали систему директив­ного управління, у зв'язку з чехословацькими подіями 1968 р. викликали невдоволення комуністичних лідерів інших країн. За "вказівкою" Л. Брежнєва Я. Кадар на початку 70-х років змушений був усунути з державного керівництва реформа­торів (Реже Ньєрш, Лайош Фехер, Єне Фок). Водночас об­межувалися приватна та особиста власність. Боячись втрати­ти основний важіль своєї влади та добробуту, номенклатура намагалася повернутися до командно-адміністративних ме­тодів, що призвело до погіршення економічної ситуації.

Зрештою, попри тимчасові коливання та відступи, з 1978 р. обережна реформація відновилася. На початку 80-х років бу­ли зроблені перші кроки в напрямі легалізації приватновлас­ницької діяльності в рамках "тіньової економіки", особливо в будівництві та сфері послуг. Передавалися в оренду дер­жавні магазини, підприємства громадського харчування то­що. Увійшли в практику додаткові приробітки, що, звичай­но, вело до помітної диференціації доходів населення. Однак

399

Р ОЗДІЛ 17

половинчаті реформаторські заходи не могли дати загально­го імпульсу угорській економіці. Державна власність і надалі залишалася домінуючим чинником суспільного буття. Ре­форма створила не ринок, а лише окремі його елементи. Ча­стина угорської продукції не відповідала не тільки міжнарод­ним стандартам, а й внутрішнім вимогам. Реформа, що про­водилась упродовж двадцяти років, наштовхнулась на рішу­чий опір бюрократичного апарату. Заборгованість Угорщини західним країнам сягнула в 1987 р. 16 млрд доларів. З другої половини 80-х років розпочалось поглиблення кризових явищ у суспільстві, а економіка країни перебувала у стані стагнації. Посилювалося напруження в суспільстві, зароджу­валися опозиційні течії. Угорщина дедалі більше відставала від демократичних країн Заходу.

"Тиха революція"

_У

другій половині 80-х років кризові явища в економіці і суспільно-політичному житті Угорщини посилилися. Вони були частиною тієї загальної кризи, що охопила всю соціалістичну систему. Почався спад життєвого рівня, зростала зовнішня заборгованість країни. Керівництво УСРП на чолі з Я. Кадаром і уряд Д. Лазара бу­ли неспроможні зупинити цей процес. Кризовий стан еко­номіки викликав занепокоєння не лише в колах демократич­ної інтелігенції, а й серед реформаторських сил УСРП. Перші об'єдналися навколо лідера Вітчизняного народного фронту І. Пожгаї і висунули вимогу продовження реформ, призупинених на початку 70-х років. Реформатори в партії покладали надії на першого секретаря будапештського міськкому УСРП, ініціативного К. Гроса, який влітку 1987 р. очолив новий уряд Угорщини й проголосив програму про­довження реформ.

Проте урядові К. Гроса не вдалося досягти перелому в розвиткові економіки. До того ж ускладнилася ситуація в політичній сфері, де на арену почали виходити опозиційні сили, рішуче налаштовані проти "соціалістичних методів уп­равління". Наприкінці 1988 р. у країні вже діяло понад 40

400