Угорщина

шилась ще в останні дні жовтня 1956 p., після того як керівництву КПРС на чолі з Хрущовим стало відомо про по­зицію американського президента Д. Ейзенхауера, який за­явив про "відсутність інтересу США до цього регіону". Ра­дянські газети заговорили про контрреволюційні сили, що "підривають основи демократичного ладу в Угорщині". Маршал І. Конєв запевняв, що для "наведення порядку" до­сить трьох днів. Думка Мікояна і Суслова, які повернулися з Будапешта на світанку 31 жовтня і практично схвалили курс І. Надя, вже не могла вплинути на щойно прийняте вночі рішення президії ЦК КПРС про радянське військове втру­чання в Угорщині. М. Хрущов особисто узгодив це рішення з керівниками Китаю, країн Варшавського договору і Юго­славії. Військову машину було приведено в дію: розпочалася масова передислокація радянських військ по території Угор­щини, а поблизу її кордонів для проведення операції "Ви­хор" створено 60-тисячне угруповання.

Придушення народного повстання радянськими військами

_У

горське керівництво 1 листопада 1956 р. у відповідь на вторгнення радянських військ у межі країни й відмову радянського посла Ю. Андропова дати цьому фактові задовільне пояснення вдалося до відчай­душного вчинку. За згодою президії УСРП воно прийняло рішення про вихід із ОВД і проголосило Угорщину нейт­ральною державою. Я. Кадар, який повністю підтримав це рішення і виступив по радіо із закликом захищати завоюван­ня "нашої славної революції" й суверенітет країни, після за­прошення до Андропова разом із міністром внутрішніх справ Ф. Мюнніхом безслідно зник із країни.

2 листопада Ю. Андропов повідомив І. Надя про го­товність СРСР прийняти пропозицію угорського уряду й за­кликав розпочати переговори про виведення радянських військ з Угорщини. Наступного дня переговори розпочались у парламенті й продовжились у Текеле, в штаб-квартирі ра­дянських військ. Після півночі вся угорська урядова деле-

395

Р ОЗДІЛ 17

гація була заарештована органами держбезпеки на чолі з ге­нералом КДБ І. Сєровим. Розпочалися масові арешти, в яких брали участь КДБ та армійські спецслужби, очолювані гене­ралом армії Малініним, закамуфльованим під полковника.

На світанку 4 листопада радянські війська розгорнули на­ступ на Будапешт та інші міста країни з метою повалення за­конного демократичного уряду. Водночас із Закарпаття про­звучала радіозаява Я. Кадара про створення Революційного Робітничо-Селянського уряду (у складі Я. Кадара, Ф. Мюн-ніха, А. Апро та ін.). Він звертався за допомогою до радянсь­ких частин із закликом дати відсіч силам "реакції" і врятува­ти "соціалістичний порядок" в Угорщині. Характерно, що кандидатура Я. Кадара на пост глави майбутнього уряду бу­ла узгоджена під час зустрічі М. Хрущова з югославським партійним лідером Й. Броз Тіто.

У Будапешті з 4 листопада розпочалися жорстокі бої. Ре­волюційні загони довго утримували окремі позиції в столиці. На Чепелі та в інших робітничих районах опір тривав до 11 листопада. Однак сили були нерівні. У цих боях загинуло понад 2,5 тис. повстанців, а кількість поранених перевищи­ла 19 тис. Радянські війська втратили більш як 1,6 тис. чо­ловік убитими і близько 2 тис. пораненими. Такою була ціна придушення угорської спроби відмови від сталінізму й демо­кратизації соціалізму, яку не бажали тоді допустити керівни­ки "братніх" комуністичних партій.

Угорщина за "ери Кадара"

_У

горська революція 1956 р. як спроба де­монтажу командно-адміністративної сис­теми під гаслом ліберального, демократичного й національ­ного соціалізму завершилася поразкою. Однак ця невдача не привела до відновлення ракошистсько-сталінської моделі комунізму. Ця модель, пов'язана з ім'ям Я. Кадара, набула ліберального забарвлення. 7 листопада 1956 р. він прибув до Будапешта у супроводі радянських військ і тривалий час за­лишався під їх охороною. Кадара в Угорщині спочатку не сприймали і не визнавали. Воєнна перемога над революцією ще не означала політичної перемоги. Країна відповіла за-

396