Сполучені Штати Америки

лідерів обох наддержав, хоча самі засади попереднього про­тистояння зникли. Теза ядерної війни між НАТО і Росією знову ожила у період югославської кризи 1999 р.

Підсумовуючи зовнішньополітичну діяльність адміністра­ції Клінтона, слід зазначити, що тут були й певні успіхи, і клубок невирішених проблем. Так, США, ставши єдиним світовим лідером, могли дозволити собі роль великого дири­гента і не завжди виступати учасником тієї чи іншої миро­творчої акції. Адміністрація Клінтона зуміла подолати неоізоляціоністську опозицію, що виникла після 1991 р. усе­редині країни. її заслугою було безстрокове пролонгування договору про непоширення ядерної зброї, скорочення чи­сельності американських військ у Європі та Азіатсько-тихо­океанському басейні. Водночас важко вирішувалася пробле­ма ізраїльсько-палестинського врегулювання, складною за­лишалася ситуація у Перській затоці, на Корейському півос­трові. У стабільних, як на перший погляд, відносинах з Ки-таєм^оголеним нервом залишалася тайванська проблема.

З приходом до влади республіканської адміністрації Бу-ша-молодшого певних корекцій зазнав і зовнішньополітич­ний курс. Його відправною точкою стало визнання однопо-люсності світу, що вимагало активного втручання США в за­рубіжні справи. Перші контури зовнішньополітичної докт­рини Буша підтверджували її спорідненість з доктриною Клінтона, однак вона була конкретнішою у плані практич­ного застосування, наповнена прагматизмом і готовністю до рішучих дій. Незважаючи на опір з боку Росії та Китаю, США взяли курс на створення національної програми ПРО, що означало фактично вихід із договору 1972 р. по ПРО. Но­ва адміністрація заявила про підтримку рівноваги та миру, недопущення поширення ядерної зброї у світі і, нарешті, розширення зони миру шляхом формування інститутів де­мократії, особливо на пострадянському просторі. Серед друзів США тут, у першу чергу, названо Грузію й Україну, оскільки географічне становище останньої є ключовим у Східній Європі.

США були однією з перших країн, які визнали незалежну Україну (25 грудня 1991 p.). З того часу США і Україна стали стратегічними партнерами. За період з 1992 р. по бере­зень 1996 p., згідно з офіційними американськими даними,

375

Р ОЗДІЛ 16

загальна допомога США Україні становила 1 млрд 182 млн дол. Співробітництво між США і Україною розвивалося в бага­тьох сферах: політичній, військовій, економічній. США актив­но підтримували демократичні й ринкові процеси в Україні. Підписана 5 червня 2000 р. під час візиту президента США Клінтона до Києва Спільна заява зобов'язувала сторони по­глиблювати стратегічне партнерство. Адміністрація прези­дента Буша-молодшого у цілому продовжувала курс США щодо України, що визначився у попередні роки. Під час червневого візиту 2001 р. до Польщі американський прези­дент заявив: "Європа, яку ми будуємо, має включати Ук­раїну, країну, що переживає травму перехідного періоду". Проте останнім часом унаслідок певних непорозумінь розви­ток американо-українських стосунків загальмувався, від чого однозначно втрачають обидві країни — США і Україна.

США у перші роки XXI ст.: до й після 11 вересня 2001 р.

_У

же наприкінці 2000 р. в економіці США стали виявлятися перші ознаки рецесії. З початком XXI ст. тривале процвітання 1981—2000 pp. в еко­номіці США змінилося спадом у виробництві.

Прихід республіканців до влади на початку XXI ст. озна­менувався змінами у зовнішній політиці США. У промовах американського керівництва залунали жорсткі ноти щодо Китаю. Республіканці повернулися до ідеї створення національної протиракетної оборони (НПРО), що означало, по суті, реанімацію рейганівської СОІ і пов'язаної з нею мілітаризації космосу, ігнорування Кіотського протоколу від 11 вересня 1997 р. "Про охорону довкілля", який фіксує кон­кретні зобов'язання країн по зниженню викидів парникових газів. Неоліберальну і глобалізаційну стратегію Клінтона з акцентом на економіку і дипломатію, як головні інструмен­ти зовнішньої політики, змінила доктрина "національної безпеки", елементи якої уже простежувалися під час вибор­чої кампанії Буша. Уже тоді лунали заяви про необхідність нового розподілу зобов'язань між США і європейськими

376