Республіка білорусь

Суспільно-політичний розвиток у 1990-х роках

_В

ерховна Рада БРСР 27 липня 1990 р. ухва­лила Декларацію про державний суверенітет БРСР, а 25 серпня 1991 р. їй був наданий статус консти­туційного закону. 19 вересня 1991 р. БРСР перейменовано на Республіку Білорусь. 10 грудня 1991 р. Верховна Рада РБ ратифікувала Біловезьку угоду Б. Єльцина, Л. Кравчука й С. Шушкевича, у якій наголошувалося, що "Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність при­пиняє своє існування". У зв'язку з цим вищий законодавчий орган республіки спеціальною постановою денонсував до­говір 1922 р. про утворення СРСР. Республіка стала на рейки незалежного розвитку. Голова Верховної Ради С. Шушкевич і парламент із самого початку орієнтувалися на Росію.

Економічні труднощі перехідного періоду значною мірою підірвали антиринкові настрої, на тлі яких улітку 1994 р. в республіці відбулися перші президентські вибори. За вищу державну посаду змагалися шість кандидатів, у тому числі С. Шушкевич, лідер Білоруського народного фронту (БНФ) 3. Позняк, незмінний, ще радянського загартування, голова Ради міністрів В. Кебич та 42-річний депутат парламенту Олександр Лукашенко, відомий як "безстрашний борець із мафією". У другому турі виборів переміг О. Лукашенко, за якого проголосувало понад 80 % виборців, підтриманий Москвою В. Кебич зібрав лише 14 % голосів.

Присягнувши правити демократично й відповідно до кон­ституції, гарантом якої він став, О. Лукашенко пообіцяв

білоруському народові: "Диктатури не буде". Водночас новий

_____

РОЗДІЛ 4

глава держави публічно заявив, що в розумінні державного уп­равління у нього багато спільного з нацистським фюрером, і відразу ж почав вносити в законодавство уточнення, пов'язані з ідеями "сильної влади". Політичний режим Білорусі від са­мого початку президентства О. Лукашенка став авторитарним. За його вказівкою парламент схвалив пропозицію щодо при­значення глав регіонів президентом країни замість їх обрання. Потім прихильник радянського ладу Лукашенко скоротив кількість рад, а невдовзі — кількість депутатів у тих радах, що залишились. Зрештою, президент вирішив, що парламент йо­му зовсім не потрібен, і Верховна Рада півроку не збиралась: віддана президентові частина депутатів систематично зривала кворум. А тих, що залишилися голодувати прямо в залі парла­менту, загін військ спеціального призначення побив кийками й порозкидав по нічній столиці. Водночас було значно обме­жено повноваження уряду.

У квітні—травні 1995 р. в Білорусі пройшли у два тури перші з часу проголошення незалежності республіки вибори до парламенту. Більшість місць у ньому отримали комуністи й аграрії. Водночас 14 квітня відбувся референдум, згоду на який О. Лукашенко буквально вирвав у Верховної Ради. Пе­реважна більшість із тих, хто брав участь у голосуванні (65 % виборців), висловилась за надання російській мові рівного статусу з білоруською, за відновлення попередньої радянської символіки, за економічну інтеграцію з Росією й наділення президента правом дострокового припинення повноважень Верховної Ради у разі систематичного чи грубого порушення нею положень конституції. Останній пункт мав консультатив­ний характер і не мав прямої дії.

Розцінивши наслідки референдуму як "схвалення" свого курсу, білоруський президент, якого не задовольняв парла­ментський контроль за діяльністю глави держави, судовою владою та силовими відомствами, ініціював зміну статей кон­ституції 1994 р. щодо обмеження повноважень представниць­кої влади. Своєю чергою, кілька десятків парламентарів спробували розпочати процедуру імпічменту О. Лукашенка. Парламентський і президентський варіанти нової редакції Основного закону було винесено на республіканський рефе­рендум 24 листопада 1996 p., що призвело до загострення конституційного конфлікту. Бунтівну Верховну Раду підтри-

74