Сполучені Штати Америки

становив 2,3 %. Кризові явища 1948—1949, 1953-1954, 1957— 1958, 1960—1961 pp., таким чином, не були ані масштабними, ані небезпечно руйнівними. Характерним для цього періоду було також неухильне зростання темпів впровадження досяг­нень НТР, яка змінювала обличчя американської економіки, впливала на структуру найманої робочої сили та роботодавців. Науково-технічний прогрес, особливо автоматизація вироб­ництва, вели до зменшення виробничої і збільшення неви­робничої категорії працюючих. Індустріалізація сільського господарства також мала своїм наслідком зменшення кіль­кості зайнятих. У 50-х роках сільськогосподарське населення зменшилося з 25 до 21 млн чоловік.

Однак показовим для 50-х років було те, що "руз-вельтівська крамола" стала невід'ємним елементом амери­канського життя. Американський ДМК вирізнявся цілим ря­дом специфічних рис. Зокрема, у США відсутній націона­лізований сектор. Проте одержавлення економіки і соціаль­ної сфери —ширша категорія, аніж фізично зрима державна власність, хоча й вона також була. У 1939 р. власність держа­ви оцінювалась у 97,3 млрд дол., а в 1958 р. — 225 млрд. Втім слід мати на увазі таке.

По-перше, система ДМК визначала, насамперед, масшта­би державно-монополістичних зв'язків у процесі вироб­ництва, що виражалися в економічній, фінансовій, кре­дитній, валютній політиці, а також при вирішенні соціальних, політичних та ідеологічних проблем, які раніше були прерога­тивою виключно приватновласницьких структур.

По-друге, система ДМК вторгнулася не тільки у сферу ви­робництва. Вона поширилася також і на трудові відносини. Держава активно втручалася в регулювання таких елементів трудових відносин, як щорічні колективні договори, три­валість робочого дня, оплата праці, соціальний захист (ви­плати безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям тощо). Держава — не арбітр, а регулюючий чинник стосунків між роботодавцями і найманою працею на основі права і закон­ності, в інтересах соціального миру, безпеки та зростання добробуту всіх, хто до цього прагне.

По-третє, регулюючу роль держави обґрунтовували те­орії, що відображали нові реалії і зміни суспільно-еко­номічного порядку, пов'язані із загальним цивілізаційним

341

Р ОЗДІЛ 16

прогресом, дальшим утвердженням демократії у світі та спон­танним розвитком науково-технічної революції. Серед них — теорія "революції керуючих", основна ідея якої полягала в тому, що підприємці мають поступитися місцем про­фесіональним службовцям — директорам-менеджерам, котрі виступають як уповноважені народу. Незалежні від акціонерів директори-менеджери зосередили всю повноту влади у своїх руках. Водночас, унаслідок регулюючої ролі держави і впливу певних соціальних сил, влада менеджерів обмежена, і вони змушені діяти в інтересах усього суспільства. Капіталізм став народним. Ще в 30-х роках ця теорія була висунута американськими соціологами Дж. Барн-хеймом, А. Берклі та Д. Мінсом.

Найбільш впливовою за останні десятиліття була теорія народного капіталізму. Відповідно до цієї теорії, в розвину­тих демократичних країнах подолано анархію виробництва, забезпечено добробут широких верств населення, відбу­вається розпорошування власності, демократизація капіталу, вирівнювання доходів. Сама ж держава протистоїть моно­поліям і забезпечує соціальну гармонію в суспільстві — співробітництво праці і капіталу. Практичне втілення даної теорії в розвинутих країнах світу, в тому числі і США, нині не викликає сумнівів.

У 60-ті роки в США поширилася також теорія конвер­генції, її автори — Дж. Голбрейт, У. Ростоу (США), Я. Тінбер-ген (Нідерланди) — стверджували, що капіталізм і соціалізм, розвиваючись паралельно, прийдуть урешті-решт до єдиного знаменника — нового суспільства, яке вбере в себе кращі ри­си того й іншого. Проте вік цієї теорії, спрямованої на прими­рення двох суспільних систем, виявився коротким.

Розквіт ДМК у США припав на середину 50-х — 70-ті ро­ки. ДМК став передумовою і водночас перехідною стадією на шляху до постіндустріального суспільства, ознаки якого стали виявлятися у США уже в 60-х роках.

342