Сполучені Штати Америки

кому виткові напруженості. Доктрина "стримування ко­мунізму" була визнана помилковою і замінена доктриною "звільнення від комунізму" уярмлених народів. Державний секретар Даллес підкріпив її тезою "масованої відплати", що передбачало застосування атомної зброї у випадку вторгнення військ східного блоку до Західної Європи. Однак "від прого­лошення "політики звільнення від комунізму" нічого не змінилося, підвищився лише рівень небезпеки виникнення війни, а реальне стримування залишилося в арсеналі дій США та їхніх союзників", — стверджує англійський історик П. Кальвокорессі. Американське керівництво й надалі обе­режно підходило до питання розв'язання війни, й загалом ро­било все можливе, щоб уникнути її. Поглиблення конфрон­тації, шалена гонка озброєнь, з одного боку, і зусилля, спря­мовані на недопущення глобального конфлікту — з іншого, були реаліями зовнішньополітичного курсу США в першій половині 50-х років. Така політика дістала назву "балансуван­ня на грані війни". Так, пропозиція Даллеса в 1954 р. втрути­тися у війну в Індокитаї не була підтримана Ейзенхауером.

Боротьба США проти комунізму на міжнародній арені адекватно створила своєрідний внутрішній ефект в амери­канському суспільстві, проявом якого був маккартизм. Сама назва суспільного явища походить від імені сенатора від штату Вісконсін Маккарті, який заявляв, що завершить свою кар'єру або в Білому домі, або в тюрмі. Ще в 1950 р. маккар-тисти провели в конгресі "Закон про внутрішню безпеку" Маккарена—Вуда, який забов'язував компартію щороку реєструватися в міністерстві юстиції як підривну орга­нізацію, а членів партії — як іноземних агентів. За ухилення від цього закону комуністам загрожувало тюремне ув'язнен­ня строком на 5 років і штраф у розмірі 10 тис. дол. Мотиву­валося це тим, що комуністична партія США є агентом Москви. Глузду в такому рішенні було небагато, адже нечис­ленна компартія США не мала підтримки всередині країни й існувала на гроші КПРС.

Маккартизм був прямим дисонансом американській де­мократії. Боротьба США проти комунізму у світовому мас­штабі в карикатурних формах відбилася всередині самого американського суспільства, наляканого поширенням то­талітаризму. Комунізмофобія вилилася в комунізмоманію.

339

Р ОЗДІЛ 16

Маккартисти шукали комуністів там, де їх, фактично, не бу­ло—в державних органах влади, президентській адміністра­ції, навіть у Пентагоні. Кампанія, розгорнута маккартиста-ми, дістала назву "полювання на відьом".

9 лютого 1950 р. Маккарті заявив, що в державному де­партаменті він виявив 205 комуністів. У 1952 р. він очолив одну з комісій в конгресі по виявленню шпигунів у держав­них органах. У країні посилилася антикомуністична кам­панія. Не останню роль у цьому відіграли викриття, пов'язані з атомними секретами. У своїй діяльності маккартисти зми­калися з куклукскланівцями, Американським легіоном тощо. Здавалося, на певний час американці втратили почуття спо­кою й толерантності, властиві американській демократії. Проте слід брати до уваги й той факт, що комунізм амери­канцями не сприймався однозначно. Серед американських обивателів був популярним анекдот, який точно передавав їхні настрої: "краще бути мертвим, аніж червоним". По суті, маккартисти були не породженням американської демо­кратії, а її антиподом. У пошуках носіїв лівого тоталітаризму, маккартисти схилялися до правого, створивши тим самим за­грозу американській демократії, що не могло врешті-решт не стурбувати американську громадськість. І коли проти Мак­карті виступили профспілки, ліберали та прогрееивісти в університетах і коледжах, а згодом навіть президент Ейзенха-уер, після того як маккартисти в 1954 р. замахнулися на Пен­тагон, маккартизм сам розклався так само швидко, як і з'явився. В американському суспільстві — суспільстві серед­нього класу — маккартизм не міг перемогти, хоча він і завдав значної шкоди престижу та авторитету США.

Економіка США в 50-х роках. Перехід до системи ДМК, його специфіка у США

_У

50-х роках США остаточно подолали синд­ром, викликаний великою депресією. Однак економічний розвиток країни того часу означений уповіль­неними темпами. Щорічний середній приріст виробництва

340