Румунія

ланцюг навколо будинку протестантського священика Ласло Тьокеша, якому загрожувала депортація. Виступ на захист священика-інакодумця переріс у масовий протест проти ре­жиму Чаушеску. Масові мітинги та демонстрації відбулися і в інших містах. 22 грудня в Бухаресті після кривавих сутичок з секуратистами і військовими повстанці штурмом захопили будинок ЦК РКП. Напруженість у румунській столиці зберігалася ще кілька днів: обстрілювались центральні ву­лиці, пожежею були охоплені королівський палац, універси­тетська бібліотека та інші будівлі. У вуличних боях загинуло 1104 і поранено понад 3 тис. повстанців. 22 грудня поблизу міста Тирговіште були заарештовані Ніколає та Єлена Чау­шеску. 25 грудня за умов секретності відбувся військовий трибунал, який визнав диктатора та його дружину державни­ми злочинцями й засудив їх до страти. Вирок було виконано того ж дня.

Створений в ході революції Фронт національного поря­тунку (ФНП), який очолив опальний партійний діяч Ион Ілієску, 23 грудня оприлюднив заяву, в якій повідомляв про падіння клану Чаушеску й перехід влади до його рук. Про­грама ФНП декларувала відмову від однопартійної системи, встановлення демократичної плюралістичної форми прав­ління, проведення вільних парламентських і президентських виборів, реорганізацію національної економіки, проведення політики дружби й співробітництва в дусі "єдиної Європи". На падіння режиму населення зреагувало фразою "бог по­вернувся до Румунії". На підставі закону-декрету про політичні партії почалося формування багатопартійної сис­теми. Зокрема, відновили свою діяльність націонал-лібера­ли. Розгорнувся складний і тривалий процес становлення демократії та цивільного суспільства.

Складний шлях до ринку й демократії

_Н

а початку 1990 р. на вимогу громадськості заборонено діяльність компартії Румунії, а її майно конфісковано. До травня місяця було зареєстровано 76 партій, а у вересні того ж року їх налічувалося вже 105.

325

Р ОЗДІЛ 15

Серед них п'ять "зелених" і сім республіканських партій, кілька демократичних рухів і національних фронтів, низка християнсько-демократичних союзів, циганських партій і союзів інших національних меншин, ціла серія аграрних і кооперативних партій та ін. Швидко набирали силу віднов­лені "історичні" партії: Націонал-цараністська, Націонал-ліберальна, а також Соціал-демократична, котрі на перших вільних виборах виступили єдиним блоком. Ці політичні уг­руповання відображали тенденцію до відродження й рестав­рації колишніх політичних структур, що засвідчили резуль­тати травневих (1990) парламентських виборів. Переконливу перемогу на них здобули депутати від ФНП, який невдовзі трансформувався в Партію соціальної демократії (ПСД). Президентом Румунії, попри своє комуністичне минуле, був обраний Й. Ілієску.

Радикальна антикомуністична опозиція (Націонал-ца­раністська, Християнська і демократична, Націонал-лібе-ральна, Ліберально-монархічна партії, націоналістична партія "Велика Румунія" та ін.) не визнала результатів ви­борів і організувала на університетській площі Бухареста мітинг-марафон, вимагаючи відставки новообраного прези­дента й уряду. Акція протесту переросла у криваву бійку з си­лами правопорядку й шахтарями, яких викликав на підмогу до столиці президент. У листопаді 1991 р. похід 50-тисячного легіону румунських гірників на Бухарест та спровоковане безладдя (кілька чоловік загинуло, сотні дістали поранення) завершилися відставкою тодішнього уряду Петре Романа.

Економічний та соціальний хаос, суперечки в суспільстві навколо майбутнього державного устрою, зокрема заклики правих до відновлення монархії та повернення на престол короля Михая, як і гостра критика на адресу президента й виконавчої влади призвели до відставки законодавчого орга­ну та глави держави й позачергових виборів (1992). Прези­дентом Румунії вдруге став Й. Ілієску, а перемогу на парла­ментських виборах здобув пропрезидентський блок "черво­ний квадрат" (Партія соціальної демократії, Соціалістична партія праці та праві партії "Велика Румунія" і Партія національної єдності румун), який сформував новий уряд.

Кабінет Н. Векерою вніс істотні корективи в хід реформ, і вже в 1993 р. відбувся перелом. Економічний спад змінив­ся зростанням виробництва на 1,3 %, а в 1995 р. цей показ-

326