Румунія

Великих потрясінь зазнало сільське господарство. Вало­вий збір продукції аграрного сектора у 1950 р. був на 74 % нижчим, аніж у довоєнний період. Уже в 1949 р. селян-одно-осібників почали насильно заганяти до колективних госпо­дарств. Як і в радянському досвіді колективізації, у Румунії відбувалися "перегини", особливо у 1950—1952 pp. Заареш­товано і переведено на примусове поселення близько 80 тис. селян. Поселенці працювали безплатно, отримуючи лише їжу. На таких же умовах місцева влада охоче використовува­ла й дитячу працю. Кооперування села було завершене у 1962 p., коли вся галузь у цілому, виснажена поборами й на­даними за "залишковим принципом" капіталовкладеннями, форсованою урбанізацією, що загрожувала цілком позбави­ти село робочих рук, стояла вже на порозі глибокої кризи. Водночас, учорашній селянин, поставлений до верстата, ви­робляв неякісну і ненадійну продукцію. Планова економіка виявилася затратною: поглинала ресурси і видавала про­дукцію, яка на європейському ринку не мала збуту. Люди чесно і сумлінно працювали, але їхня праця часто ставала за­ручником амбіційних і непродуманих планів.

XX з'їзд КПРС (1956) і виведення радянських військ із Румунії (1958) знаменували початок нового етапу в розвитку країни, пов'язаного з формуванням нової політичної докт­рини "національного комунізму". Основою нового курсу бу­ли прискорена індустріалізація, кооперування села і дикта­тура однієї партії, а також прагнення РРП зайняти "особли­ву", незалежну (значною мірою — від СРСР) позицію у блоці "соціалістичних країн".

Наприкінці 50-х років завершилась зміна румунської політичної еліти новим поколінням, не пов'язаним з тра­диціями революційного робітничого руху і Комінтерну. Порівняно високі темпи промислового піднесення об­надіювали румунське керівництво в його прагненні до роз­витку "власними силами". Внутрішня політика партії зали­шалася при цьому незмінною.

26 квітня 1964 р. оприлюднена декларація РРП з питань комуністичного і робітничого руху. Основні положення, продекларовані у цьому документі, були такі: рівні, без пріоритету СРСР, відносини з усіма соціалістичними країнами; розпуск усіх військових блоків і створення без'я-

11⁴²⁶⁸ 321

Р ОЗДІЛ 15

дерних зон; рівноправне становище всіх держав у РЕВ; суво­ре дотримання у відносинах між соціалістичними країнами принципів суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи. Декларація РРП відхиляла принципи еко­номічної інтеграції та координації народногосподарських планів у рамках РЕВ. Справедливі, по суті, положення даної декларації стали, можливо, першим наочним прикладом то­го, як в'януть, не розвинувшись, будь-які паростки нового покоління, кинуті на грунт адміністративно-партократичної системи. Проголошена РРП політика була насправді лише проявом національного егоїзму як засобу підтримки підва­лин державно-партійних інститутів.

Для подальшого розвитку "національного комунізму" потрібен був гідний наступник. Представники старої гвардії румунських комуністів запустили механізм, управляти яким не вміли. Зі смертю керівника РРП Г. Георгіу-Дежа (1965) з політичної сцени зникло ціле покоління, яке круто поверну­ло історію країни, створило централізовану й підконтрольну спільноту на румунській землі. Покоління, що залишило за собою табори й тюрми, досягло економічного піднесення, вишикувало свою країну в єдину шеренгу і раптом згадало про її національні традиції та національну гідність.

"Епоха Чаушеску". Криза 80-х років

_Б

ерезневий (1965) пленум ЦК РРП і наступ­ний, IX, з'їзд партії (липень 1965 р.) обра­ли нового вождя — Ніколає Чаушеску, колишнього вожака румунського комсомолу. Прихід цього лідера засвідчив в очах світової громадськості спадковість партійної лінії і вод­ночас уселяв надію на можливість реформ, активізацію заяв­леного Румунією "особливого курсу".

Першими кроками нового румунського керівника було закріплення позицій "національного комунізму": перейме­нування РРП у Румунську комуністичну партію (РКП), що мало підкреслити рівність її позицій з іншими компартіями Європи. З цією ж метою Румунська народна республіка

322