Країни Балтії

Під час серпневого путчу в Москві 21 серпня 1991 р. Верховна Рада Естонської РСР, третину депутатського кор­пусу якої становили націонал-радикали, зініціювала прий­няття рішення про проголошення незалежності Естонії і формування Конституційної асамблеї. Президентом країни було обрано голову Верховної Ради республіки А. Рюйтеля. Громадянство Естонської Республіки автоматично отриму­вали всі її жителі, що мали його до літа 1940 p., та їхні на­щадки. Водночас 600 тис. некорінних жителів Естонії (росіяни, українці, білоруси та ін.) були позбавлені грома­дянських прав, що призвело до загострення міжнаціональ­них відносин у республіці. Один із законів, прийнятий ес­тонським парламентом 1991 p., передбачав відновлення прав колишніх власників та їхніх прямих спадкоємців на майно, націоналізоване в 1940 р.

Під тиском націонал-радикалів у квітні 1992 р. пішов у відставку кабінет Е. Савісаара, якого звинувачували в "м'я­кості" щодо "мігрантів" та загостренні економічних проблем (інфляція у 1991 р. сягала 1069 %). Новий уряд Т. Вяхі запро­вадив вільний товарообмін і безвізовий режим для громадян країн Балтії, латвійську валюту — лат, увів систему валютного управління, що дало можливість повести успішну боротьбу з інфляцією і продовжити реформування економіки.

На шляху до громадянського суспільства

_Н

а референдумі 28 червня 1992 р. була прийнята нова конституція Естонської Рес­публіки, за яку проголосувало 92 % громадян. У ній закріп­лювалися принципи поділу й збалансованості державної влади. Законодавча влада належить Державним зборам (рийгикогу), до складу яких входить 101 депутат. Вибори відбуваються за пропорційним принципом. Президент республіки є главою держави й обирається Державними зборами на п'ять років, не більше як на два строки поспіль. Президент призначає главу уряду — прем'єр-міністра. Виконавча влада належить урядові республіки. Нагляд за відповідністю актів законодав­чої і виконавчої влади та місцевого самоврядування здійснює

69

Р ОЗДІЛ З

канцлер юстиції. Згідно з основним законом, громадянство в республіці формується за принципом крові, тобто якщо один із батьків є громадянином Естонії — дитина також набуває естонське громадянство.

У вересні 1992 р. в республіці були проведені парла­ментські вибори. Більшість мандатів у Державних зборах вибороли націонал-радикали, а народофронтівці здобули лише 15 % депутатських місць. Новим президентом Естонії парламент республіки обрав екс-міністра закордонних справ, письменника Л.Меррі, який залишався на цій посаді до вересня 2002 р. Уряд країни сформував учений-історик М. Лаар. Ще одним атрибутом естонської державності стали регулярні збройні сили, які налічували 3 тис. чоловік.

Зусилля естонського уряду були спрямовані на послідовну фінансову стабілізацію і структурну перебудову економіки. Широкомасштабна приватизація державної власності прово­дилася на конкурсній основі, переважно за картковою систе­мою. Облігації "народного капіталу", чи "жовті картки", видавалися усім естонським громадянам залежно від стажу роботи на території республіки. Власниками приватизованих підприємств стали не лише естонські громадяни, а й іно­земці, котрі зобов'язувалися здійснювати наступне інвесту­вання у виробництво, зберегти кількість робочих місць та реалізовувати програми охорони довкілля. Це робило процес роздержавлення безболісним у соціальному плані. Частина власності поверталася тим, хто нею володів до 1940 р. Мали місце й серйозні порушення, що були оприлюднені під час зміни уряду в 1995 р. У середині 90-х років в Естонії були приватизовані найбільші монополісти: Талліннський порт, залізниці, пошта, підприємства зв'язку, енергетична система та ін.

Роздержавлення основних галузей економіки, фінансова підтримка Європейського банку реконструкції й розвитку та жорсткі заходи державного регулювання дали змогу Естонії раніше від інших країн Балтії вийти з економічної кризи. У 1993 р. інфляція становила 89 %, у 1996 р. — 14,8 %, а в 1997 р. — 12 %. З 1994 р. розпочалося стале зростання ес­тонської економіки: приріст ВВП цього року становив 4,7 %, 1995 р. - 5 %, 1997 р. - 11 %, 1998 р. - 4,5 %. Відбулися структурні зміни в напрямі зменшення частки сільського

70