Російська Федерація

(підписані у травні 1997 p., набули чинності 16 липня 1999 p.). Важливою подією в українсько-російських стосунках став державний візит президента Л. Кучми до Росії (лютий—бе­резень 1998 p.), під час якого, зокрема, відбулося підписан­ня Програми довгострокового економічного співробітництва до 2007 р. Цей документ є основою для торговельно-еко­номічних відносин між двома країнами. На завершальній стадії перебувають процес делімітації сухопутної частини міждержавного кордону та переговори щодо визначення правового статусу Азовського моря й Керченської протоки. Одним із перспективних напрямів українсько-російських стосунків є співробітництво на міжрегіональному рівні.

Високий рівень економічної взаємозалежності Росії і Ук­раїни, які ще донедавна були складовими єдиного еко­номічного комплексу, як і значна залежність господарського комплексу України від імпорту окремих видів енергоносіїв та сировини з Росії, зумовлювали особливий характер ук­раїнсько-російських економічних відносин. Проте, політика РФ щодо України у сфері зовнішньої торгівлі, починаючи з 1991 p., була надзвичайно жорсткою і далеко не завжди виз­началась її економічними інтересами. Ключовим у цьому ас­пекті слід вважати питання про створення зони вільної торгівлі. На тлі тенденції до інтеграції в СНД у цілому й у двосторонніх відносинах країн — членів Співдружності про­тягом 11 років не вирішувалося питання навіть щодо подо­лання першого щабля цього процесу — зони вільної торгівлі (угоду про створення цієї зони укладено між Україною і РФ ще у 1994 p.). Проте РФ в односторонньому порядку вилучи­ла з режиму вільної торгівлі всі найбільш важливі для Ук­раїни товари (енергоносії, сировину, кольорові метали, ліс тощо, всього до 300 видів товарів) і тим самим звела дію цієї угоди нанівець.

Росія також багато в чому залежала від України, яка по­стачала їй стратегічну сировину — марганець, титан, уран, хром, деякі унікальні для її стратегічних сил комплектуючі військової техніки та озброєнь тощо. Крім того, Україна ви­робляла запасні частини до діючого устаткування та техніки, напівфабрикати, комплектуючі для значної кількості підприємств Росії. Слід зазначити, що на межі XX—XXI ст. російський капітал значно активізувався на українському

311

Р ОЗДІЛ 14

ринку. Так, під цілковитий контроль росіян перейшли всі НПЗ України, крім "Галичини", вся алюмінієва галузь, інші важливі промислові об'єкти в Україні.

Чільне місце в економічному співробітництві двох країн відводилося партнерству в паливно-енергетичному ком­плексі та формуванні транспортно-комунікаційних мереж. Йдеться, зокрема, про широкий спектр енергозабезпечення країн Європи шляхом участі в реконструкції та модернізації української газотранспортної системи. Першим кроком у цьому напрямі стала угода 2002 р. про створення міжнарод­ного консорціуму з управління й розвитку газотранспортної системи України.

Отже, двостороннє співробітництво між обома країнами набуло стратегічного значення, проте Україна і Росія мали різні погляди щодо цілей і тактики цього партнерства. А то­му можна передбачити, що в подальшому стратегія відносин між нашими країнами будуватиметься на основі спільних глобальних інтересів. Це насамперед інтеграція до системи світового господарства і, зокрема, до Європейського Союзу. Обидві держави прагнуть поглибити відносини з міжнарод­ними економічними організаціями та фінансовими інсти­туціями, в першу чергу — Світовим банком, COT, МВФ та ін.

Нині між Україною і Росією не існує нерозв'язаних політичних проблем. Необхідно лише знайти конкретні ме­ханізми створення сприятливих умов для наповнення ук­раїнсько-російських відносин реальним економічним змістом.

Розділ

₁₅

РУМУНІЯ

Невдача демократичної альтернативи

_У

ході державного перевороту 23 серпня 1944 p. до влади в Румунії прийшов Національно-демократичний блок (НДБ), який сформував уряд країни на чолі з генералом К. Санатеску. Своє завдання новий уряд убачав у тому, щоб ліквідувати найбільш одіозні державні структури часів фашистської диктатури і здійснити поворот до режиму, що існував до 6 вересня 1940 р. У галузі зовнішньої політики він намагався відвернути загрозу оку­пації Румунії Червоною Армією і не допустити розвитку країни за радянським сценарієм. 26 — 28 серпня 1944 р. це питання обговорювалося на урядовому засіданні. Було вирішено звернутися до англо-американського командування з проханням висадити повітряний десант у районі Бухареста. Однак союзники не мали наміру загострювати стосунки з Москвою і не пішли на такий крок. 25 серпня Румунія ого­лосила війну Німеччині, а 12 вересня підписала перемир'я з країнами антигітлерівської коаліції.

Невідкладною внутрішньою потребою румунського суспільства була демократизація всіх сфер життя. Проте уряд К. Санатеску був неспроможний покінчити з залишками феодалізму, що уособлювались у великому поміщицькому землеволодінні та монархії, залишалася невирішеною і проблема розширення громадянських прав і свобод населення. Чистка державного апарату від фашистських елементів здійснювалася вкрай нерішуче. Утім, демократична альтер­натива розвитку Румунії після її розгрому та виходу з війни на боці фашистської Німеччини, попри відсутність демокра-

313

Р ОЗДІЛ 15

тичних традицій у суспільстві, мала найкращі шанси. Однак політичні партії, що сформували коаліційний уряд, всіляко гальмували цей процес. Ситуацією урешті-решт скористали­ся комуністи, які спиралися на всебічну підтримку радянсь­ких окупаційних властей. Вони взяли курс на насадження у країні режиму за радянським зразком. Тим більше, що ок­ремі райони країни, зокрема Трансильванія, безпосередньо управлялися радянською військовою адміністрацією.

У другій половині вересня 1944 р. компартія Румунії зажадала розпуску НДБ. З метою створення нового партійно-політичного угруповання вона вдалася до тимчасового союзу із соціал-демократами та "Фронтом землеробів". Намагаю­чись залучити на свій бік громадськість, комуністи дема­гогічно заявляли про свою вірність інтересам румунського народу і старанно приховували справжні наміри. В опубліко­ваній програмі Національно-демократичного фронту (НДФ) лише ставилося питання про нову конституцію, впрова­дження режиму "реальної демократії" і декларувалися здій­снення корінних соціально-економічних і демократичних перетворень, курс на розширення прав і свобод людини, знищення расової, національної та соціальної дискри­мінації. У соціально-економічній галузі передбачалися проведення широкої демократичної аграрної реформи, екс­пропріація поміщицького землеволодіння, підтримка реме­сел та свобода торгівлі. Здійснення цих пунктів, безперечно, привело б до перемоги демократичної альтернативи, хоча у програмі йшлося також про одержавлення Національного та 18 інших великих банків, контроль за картелями з боку дер­жави та їх націоналізацію в основних галузях промисловості.

На цій платформі 12 жовтня 1944 р. організаційно офор­мився НДФ, куди увійшли комуністи, соціал-демократи, об'єднані профспілки, "Фронт землеробів", Союз угорських трудящих у Румунії (МДДОС) та ін. Головним своїм завдан­ням НДФ вважав захоплення влади. Намагаючись викликати урядову кризу та відставку уряду, комуністи й соціал-демо­крати 16 жовтня заявили про свій вихід з уряду Санатеску, ініціювали проведення демонстрацій на підтримку вимоги відставки уряду. Водночас радянське керівництво звинувачу­вало румунський уряд у небажанні здійснювати чистку державного апарату від фашистських елементів, засуджувало

314