Російська Федерація

2000 p. ознаменувався початком реалізації нової зов­нішньополітичної доктрини Росії, яку експерти назвали "доктриною Путіна". Вона увібрала в себе елементи неоізо-ляціоністських та інтеграціоністських підходів з деякою пе­ревагою останніх. Головними принципами нової зовнішньо­політичної доктрини було верховенство внутрішніх завдань над зовнішніми; співробітництво, побудоване на політиці реалізму й балансу інтересів; прагнення "до нормального економічного прагматизму, який має переважити ідеологізо-ваний підхід до міжнародних відносин".

А втім, трагічні події 11 вересня 2001 p., що стали відліком "нової ери" в розвитку сучасних глобальних про­цесів й утвердження глибинної перебудови міжнародних відносин, знаменували початок прозахідного курсу росій­ської зовнішньої політики, насамперед відчутного зближен­ня США і Росії, посилення стратегічних відносин між обома країнами. Цей процес мав двосторонню основу й зумовлю­вався низкою чинників: протидією міжнародному терориз­мові; поглибленням геополітичних суперечностей між США і ЄС; проблематичною стратегією протистояння США — Китай; забезпеченням національної енергетичної безпеки США за умов імовірної втрати цією країною контролю над близькосхідною нафтою. У новоствореному дуеті США — Росія Вашингтон узяв на себе зобов'язання сприяти утверд­женню політичної ваги Росії, її статусу великої держави; формуванню позитивного іміджу Москви в широкому ком­плексі питань, які стосувалися логіки реформ, прагнення замаскувати їх очевидні суперечності, в тому числі й ті, що мали безпосереднє відношення до політики Росії в Чечні. Проте закономірним наслідком неорганічності російсько-західного співробітництва є прогноз про історичну недов­говічність даного партнерства, неможливість реальної інтег­рації Росії до європейських структур.

Серед зовнішньополітичних пріоритетів Росії на початку XXI ст. були країни СНД, насамперед Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, які самі виявляли інте­рес до тісного співробітництва. Попри специфіку мінського режиму, активізувався процес розбудови Союзу з Білоруссю. Зусилля Кремля спрямовувалися на зміцнення системи ко­лективної безпеки СНД на основі Договору про колективну

309

Р ОЗДІЛ 14

безпеку (1992). Зокрема, на мінському саміті глав країн СНД (травень 2000 р.) пострадянська Росія вперше декларувала можливість використання військової сили за її межами для захисту своїх інтересів. Багатовекторність зовнішньої політики Росії підтверджується ЇЇ прагненням налагодити близькі стосунки з Китаєм та Індією, поліпшити відносини з Японією, з якою Росія й досі не має мирного договору через проблему Південних Курил. У січні 2002 р. РФ закрила свою військову базу Камрань у В'єтнамі та РЛС Лурдес на Кубі.

Російсько-українські відносини

_В

ідносини Росії з Україною у 90-х роках роз­вивались досить непросто. На них негатив­но позначився тягар багатьох проблем, що дісталися у спад­щину від СРСР: питання правонаступництва, проблема ядер­ного роззброєння, територіальні претензії, економічна співпраця, інформаційний простір, російськомовний чинник та ін. До 1997 р. двосторонні українсько-російські відносини регулювалися Договором про основи відносин між двома країнами від 19 листопада 1990 p., а відсутність повноцінно­го широкомасштабного політичного договору між двома країнами в цей період давалася взнаки при вирішенні бага­тьох проблем і питань. І хоча на той час договірна база дво­сторонніх відносин складалася з більш як 140 міжурядових і галузевих угод, рівень державних взаємовідносин розвивався загалом надто нерівномірно. Подальшій активізадії співробітництва, нарощуванню темпів ділового партнерства заважала зайва політизація відносин, зокрема щодо проблем Чорноморського флоту та статусу Севастополя.

Після проведення багатьох раундів переговорів держав­них делегацій України і РФ, 31 травня 1997 р. під час дер­жавного візиту президента Б. Єльцина до Києва було підпи­сано Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і Росією. Принципове значення у відносинах між обома країнами мало набуття чинності трьох базових угод по Чорноморському флоту, які забезпечували правові засади тимчасового перебування ЧФ РФ на території України

310