Російська Федерація

безпеці РФ, гальмом на шляху її інтеграції у світове госпо­дарство. Попри те, що з першого липня 2001 р. РФ ввела в дію новий податковий кодекс, ситуація в економіці країни залишалася непростою. Спостерігався різкий спад вироб­ництва, внаслідок чого країна посідала досить скромне місце в міжнародній ієрархії країн щодо рівня економічного розвитку. ВВП Росії у 2002 р. становив 375,3 млрд доларів, тоді як у її східних сусідів — Китаї та Японії, — відповідно, 991,2 млрд і 4 трлн 395 млрд дол. Чимало зусиль Кремль до­клав для підготовки і проведення завершального етапу структурної перебудови народного господарства, плануючи завершити її до 2008 р. У ході цього процесу будуть привати­зовані всі великі, стратегічно важливі підприємства видобув­ної, переробної й енергетичної промисловості Росії, а також увесь транспорт і зв'язок. Паралельно здійснюватиметься інтенсивна приватизація землі, хоча проти цього рішуче ви­ступають російські комуністи й аграрії. Отже, в економічній сфері Російській Федерації необхідно ще чимало зробити для відновлення економічного потенціалу, який у неї був на початку 90-х років минулого століття, а також його нарощу­вання й модернізації.

Чеченська проблема

_Н

айгострішою внутрішньою проблемою 90-х років для Росії залишалася чеченська. Ще 6 вересня 1991 р. у Грозному було проголошено незалежність Чеченської республіки Ічкерія. її очолив колишній генерал Радянської Армії Джохар Дудаєв, обраний 27 жовтня 1991 р. президентом Ічкерії. Поведінка Грозного розглядалася Москвою як загроза цілісності Російської Федерації. Події на Північному Кавказі були спричинені як розпадом Ра­дянського Союзу, так і надзвичайно складною і драматич­ною історією відносин між Росією і народами регіону.

Спочатку в стратегії усунення режиму Дудаєва Кремль покладав надії на створену за його ініціативою антиду-даївську тимчасову Раду Чеченської республіки. Проте сам факт зв'язків чеченської опозиції з федеральною владою,

303

Р ОЗДІЛ 14

участь російських регулярних військ разом з нечисленними військовими загонами опозиції в "марші на Грозний" у листо­паді 1994 р. згуртували чеченський народ навколо президента Дудаєва. Поступово логіка прямих воєнних дій проти бунтівної республіки, здобула верх у Кремлі, і 10 грудня 1994 p., відповідно до секретного наказу Б. Єльцина, у Чечню було введено федеральні війська. Цілі, що їх ставило російське керівництво, розпочинаючи цю війну, були такими: покінчи­ти з нелегітимним режимом Дудаєва, відновити на території Чечні конституційний правопорядок, захистити інтереси не-корінного, нечеченського населення й зберегти республіку у складі Російської Федерації. Зі свого боку, чеченське керівництво прагнуло утримати незалежність. Воно змогло організувати ефективну оборону, внаслідок чого федеральні війська, що наступали, зазнали значних втрат. Лише на­прикінці лютого 1995 р. в ході кровопролитних вуличних боїв Грозний, перетворений на руїни російською авіацією й арти­лерією, був захоплений федеральними військами. Тоді ж був сформований промосковський тимчасовий уряд "національ­ного примирення" на чолі з С. Хаджієвим.

Після взяття чеченської столиці воєнна акція федераль­них сил, чисельність яких навесні 1995 р. становила 220 тис. чоловік, набула форму затяжної кровопролитної грома­дянської війни, в ході якої дудаївські загони перейшли до партизанських методів боротьби. Чеченська кампанія вияви­ла непідготовленість російських військ до ведення велико­масштабної війни.

Події в Чечні дістали драматичний розголос у російсько­му суспільстві й викликали розкол у політичних колах. Про­ти воєнної акції президента Єльцина виступили уповноваже­ний з прав людини при президентові Росії й Державній Думі С. Ковальов, лідер партії "Демократичний вибір Росії" Є. Гайдар, інші відомі політики, а також більшість засобів масової інформації. Політику Кремля щодо Чечні різко засу­дили Європарламент, ОБСЄ, міжнародні правозахисні ор­ганізації. Чеченську республіку відкрито підтримали ісламські держави. Зрештою, війна обернулась для Росії ве­личезними матеріальними витратами, що обтяжували еко­номіку (близько 1 % ВВП наприкінці 1994 р.) й чималими людськими жертвами. За офіційними даними в ході бойових

304