Російська Федерація

Президентство В. Путіна

_Н

а президентських виборах, що відбулися 26 березня 2000 p., більшість росіян (53 %) піддали свої голоси В. Путіну. Новий уряд очолив 43-річний фінансист М. Касьянов. Новий президент відразу ж розпо­чав кардинальні внутрішні перетворення, що їх західні аналітики охарактеризували як модернізаційну доктрину "керованої демократії".

Однією з основних сфер загальної модернізацій ної стра­тегії В. Путіна стало законодавство. Процес удосконалення російської законодавчої бази відповідно до європейських стандартів та європейських цінностей мав демонструвати стратегію демократизації суспільного життя в Росії й форму­вання громадянського суспільства. Однак попри резо-нансність путінських реформ і, здавалося б, загальне пози­тивне ставлення до них російського загалу і Заходу, внутрішні перетворення в Росії супроводжувалися пла­номірним наступом на демократичні завоювання й свободи, нарощуванням авторитарних технологій управління. Про домінування останніх свідчать об'єктивні параметри здій­снюваної демократизації. По-перше, пріоритет виконавчої влади над законодавчою, що досягався шляхом фактичного відсторонення законодавчих органів від механізму ухвалення важливих державних рішень, перетворення Державної Думи на дискусійний клуб і декоративний орган "при президен­тові", створення низки інших аналогічних органів, на кшталт Державної Ради, котрі мають лише дорадчий голос при ухва­ленні державних рішень. По-друге, процес рецентралізаціі управління. Дана тенденція —- наступний крок у напрямі об­меження автономії суспільства щодо держави. Вона прояви­лася, насамперед, у низці заходів, здійснюваних з метою зміцнення вертикалі влади, тобто посилення концентрації влади в Центрі. Проявом цієї тенденції був наступ на авто­номію губернаторів, запровадження нового адміністративно­го поділу, а також створення інституту повноважних пред­ставників президента РФ. Водночас В. Путін намагався пере­конати Державну Думу законодавчим шляхом відмінити виборність керівників регіональних адміністративних утво­рень РФ.

301

Р ОЗДІЛ 14

По-третє, відбувалося посилення особистої влади В. Путіна за рахунок зміцнення вертикалі влади, замикання всіх державних рішень на особі президента, що неминуче вносило суб'єктивно-волюнтаристську ноту в нову модель управління, давало можливість на власний розсуд вирішува­ти, до яких меж варто допустити демократію, а з якого мо­менту нею слід керувати. Така особливість доктрини "керо­ваної демократії" і послідовне втілення її в життя дали підстави західним аналітикам характеризувати систему влад­них відносин у Росії як авторитарний режим. Нарешті, на початку 2000-х років у Росії систематично порушувалися права людини. Незважаючи на спроби В. Путіна використа­ти відповідним чином події 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку й подати воєнні заходи Росії в Чечні з позицій антитерорис-тичної кампанії, Захід розглядав дії чеченців не як терорис­тичні, а як партизанську війну, спровоковану російською інтервенцією. Продовжувалася практика обмеження свободи слова, про що свідчили серії акцій, спрямовані проти неза­лежних ЗМІ (справа холдингу Медіа-Мост, закриття опо­зиційних газет і телеканалів, заборона на об'єктивне висвітлення деяких тем, зокрема ситуації в Чечні) та опо­зиційних журналістів (у 2001 р. в Росії було вбито 12 жур­налістів). Для новітньої історії Росії була характерною також тенденція до нагнітання "шпигуноманії", про що свідчила справа морського офіцера Г. Паська, який виступав проти морських поховань залишків радіоактивних відходів. Звину­вачений У "зрадництві й розголошенні державної таємниці", він був засуджений до чотирьох років тюремного ув'язнення.

Російська правозахисниця О. Бонер (дружина академіка А. Сахарова), характеризуючи модернізаційні процеси, що реалізовувалися в Росії на початку 2000-х років, наголошува­ла: "Реформи 1980—90-х передбачали гуманне й плю­ралістичне суспільство, правову державу, свободу преси й незалежне правосуддя, справедливе законодавство, демокра­тичність і багатопартійність. Замість цього ми присутні при методичному зведенні централізованого поліцейського ре­жиму з придушенням свободи".

Домігшись успіхів у здійсненні внутрішніх перетворень, режим В. Путіна не зміг подолати гостру системну кризу в економіці, що стала однією з основних загроз національній

302