Російська Федерація

Більш динамічно розвивалася банківська система. Влітку 1999 р. у країні функціонувало вже більш як 2,5 тис. ко­мерційних банків. Проте в серпні—вересні відбувся крах мос­ковського ринку міжбанківських кредитів, що став найбільшим потрясінням фінансового ринку епохи реформ. Криза була швидко подолана, а банкіри почали дедалі більше впливати на внутрішньополітичний курс уряду, надавши дер­жаві величезні кредити під заставу пакетів акцій великих підприємств, що перебували у федеральній власності.

Важливими інструментами соціальної політики були ліквідація заборгованості по заробітній платі та пенсіях, а в бюджетній сфері — підвищення розміру мінімальної за­робітної плати. Проте їх ефективному застосуванню пере­шкоджало вимивання російських капіталів за кордон, тоді як іноземні інвестиції спрямовувалися виключно на видобуток енергоносіїв і модернізацію засобів зв'язку в Росії. На висо­кому рівні залишалося безробіття — близько 10 млн чоловік з урахуванням прихованого безробіття. З 1997 р. почала здійснюватись житлово-комунальна реформа, розрахована на період до 2003 p., метою якої було переведення населен­ня на стовідсоткову оплату комунальних платежів.

У структурі російського експорту перше місце посідали газ і нафта (40 %). Для врятування вітчизняного виробника здійснювалось обмеження імпорту шляхом встановлення митних тарифів та акцизів. Відносна фінансова стабілізація протягом 1997 р. (0,4 % приросту ВВП) дала можливість з 1 січня 1998 р. провести деномінацію рубля в масштабі 1000:1. За прогнозами прем'єра В. Чорномирдіна, 1998 р. мав стати для Росії першим роком економічного зростання. Однак світова економічна криза й падіння цін на нафту поставили бюджет—98 повністю за межу реальності. Ситуація в еко­номіці почала погіршуватися. Всього за кілька місяців ви­черпалися надходження від нафтових компаній, які не мог­ли більше виступати "дійною коровою" бюджету, навіть більше, самі виступали в ролі прохачів різного роду пільг і преференцій, насамперед податкових. Якщо в січні приріст промислового виробництва становив 1,5 %, то в травні 1998 р. розпочався спад, який досяг апогею у липні (— 9,4 %). Такого падіння не було з грудня 1994 р. Урешті-решт розход­ження між продекларованими цілями й наступним хаосом в економіці спричинили відставку уряду. Уряд Є. Примакова

299

Розділ 14

виявився неспроможним застосувати ринкові рецепти для лікування економіки.

Новий прем'єр С. Кирієнко змінив акценти в еко­номічній політиці й цілком логічно зробив ставку на стабі­лізацію фінансових ринків й розв'язання бюджетної кризи. Однак ані програма збільшення доходів, ані програма скоро­чення витрат серйозних результатів не дали, оскільки еко­номіка вже набула стійку інерцію падіння. Росія стояла на порозі фінансової кризи. 17 серпня 1998 р. рішенням уряду й Центробанку було оголошено дефолт (на 90 днів призупине­но виконання зобов'язань перед нерезидентами). Росія вия­вилась неплатоспроможною по своїх міжнародних фінансо­вих зобов'язаннях. Водночас вводився новий валютний ко­ридор (6—9,5 % руб./дол.), заборонено "короткі" операції для нерезидентів, припинено купівлю-продаж державних короткотермінових зобов'язань (ДКЗ) та їх переоформлення на більш "довгі" папери. Лише за один-день рубль був де­вальвований на 22 %. Фінансова система країни, основана на піраміді ДКЗ, завалилася, як картковий будиночок. Парламент, який кілька днів займав вичікувальну позицію, 21 серпня почав вимагати відставки прем'єра-технократа. Разом з Кирієнком пішла з авансцени й значна частина єди­ного в політичній історії нової Росії уряду, що намагався за­хищати інтереси середнього класу. У березні 1999 р. припи­нилося падіння промислового виробництва, що тривало з травня попереднього року. Найбільший приріст було зафіксовано в хімічній індустрії, згодом позитивні показни­ки стали характерними для більшості галузей, навіть для тих, де хронічний спад спостерігався протягом кількох років, — в електротехніці, легкій промисловості й галузі переробки сільськогосподарської продукції. Економічне зростання у

1999. р. становило 1 %, і дана тенденція збереглась також у

2000. р. Це зумовлювалося суто кон'юнктурними чинниками: різким стрибком світових цін на нафту і газ, що збільшило податкові надходження до бюджету й доходи експортерів; зниженням курсу рубля, що сприяло збільшенню вироб­ництва вітчизняних товарів і витісненню імпортних. Проте ці успіхи не вирішували основних проблем російської еко­номіки: поповнення бюджету, проведення корпоративних і структурних реформ, залучення іноземних інвестицій.

300