Країни Балтії

торговельними партнерами Латвії були Німеччина, Данія, Швеція, США та Росія.

У листопаді 2002 р. Латвію було запрошено до НАТО. Членство в альянсі обходитиметься країні щорічно у 2 % ВВП (військовий бюджет) плюс 3 млн доларів як пайовий внесок. Латвійська Республіка першою серед семи країн, за­прошених до Північноатлантичного альянсу, розпочала кон­кретні переговори про вступ.

Позитивна динаміка характерна для розвитку стосунків між Латвією і Україною. Дипломатичні відносини між обома країнами було встановлено в лютому 1992 р. Активізації двосторонніх зв'язків сприяли візити президента України Л. Кучми до Латвії та президента Латвії Г. Ульманіса в Україну (1995). В ході зустрічей було укладено низку дого­ворів, у тому числі базовий Договір про дружбу й спів­робітництво. У 1998 р. підписано договір про вільну торгівлю між обома країнами. Загалом же договірно-правова база дво­сторонніх відносин на кінець 2002 р. налічувала понад 60 угод. У 2000—2001 pp. товарооборот між Латвією і Ук­раїною зріс у 2,5 раза, хоча Україна й не входить до першої десятки торгових партнерів Латвії. Сьогодні в Латвії мешкає майже 62 тис. українців (3 % населення). З них 8,7 тис. є громадянами Латвії, а 50 тис. не мають громадянства. По­дальшому зближенню двох країн сприятиме удосконалення нормативно-правової бази двосторонніх відносин.

Естонія

Відновлення державного суверенітету

_Н

езалежність Естонії було проголошено 24 лютого 1918 р. Відтоді естонському суве­ренітетові довелося пройти складні випробування. Анексія Радянським Союзом країн Балтії улітку 1940 р. перервала не­тривалий період державної самостійності Естонії. У роки Дру­гої світової війни чимало естонців виборювали втрачену неза­лежність у рядах військових формувань, що входили до скла­ду вермахту (70 тис. чоловік), а в повоєнні роки — в загонах "лісових братів". Наступний 45-річний період радянізації

67

Р ОЗДІЛ З

обернувся для естонського народу придушенням будь-якого супротиву центру, ліквідацією приватної власності у сфері виробництва. Відібравши в естонців економічну свободу й демократію, влада "обдарувала" їх колгоспами, промислови­ми монстрами та соціалістичною ідеологією. Тоталітарний режим спричинив і складну демографічну ситуацію в рес­публіці — зміна національного складу населення Естонії ба­чилась кремлівським лідерам як один з важелів зросійщення Балтії і її довічного приєднання до Росії. Відтак, наприкінці 80-х років півторамільйонне населення Естонії на 61 % скла­далось з естонців, а 39 % становила російськомовна частина.

Перебудова, що розпочалася в Радянському Союзі у 1985 p., викликала національне піднесення в Естонії. Спо­чатку найбільш гучним був голос захисників навколишнього середовища, котрі протестували проти політики непродума­ного промислового освоєння природних багатств Естонії. Навесні 1988 р. з фестивалів національної пісні розпочалася "співаюча революція". Широкий рух фактично вимагав відставки керівника республіки К. Вайно. У квітні 1988 р. виник Народний фронт. Під тиском народних мас К. Вайно був замінений налаштованим на реформи Н. Вялясом. На виборах до союзних органів влади та місцевих Рад перемогу вибороли опозиційні національні сили.

У листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР ухвали­ла декларацію про суверенітет республіки, а в березні 1990 р. — постанову "Про державний статус Естонії". Влада Радянсько­го Союзу в республіці з моменту її встановлення проголошу­валася незаконною, декларувалося відновлення Естонської Республіки, що існувала до літа 1940 р. Дедалі більше естонців і навіть росіян, які відчували себе частиною народу Естонії, виступали за вихід республіки з СРСР. Підтримку курсові на відновлення державної самостійності республіки засвідчили результати всеестонського референдуму, проведеного 3 берез­ня 1991 р. Противники незалежності об'єдналися в Інтер­національний фронт, котрий проводив страйки протесту про­ти дискримінації національних меншин і навіть ініціював створення власних робітничих загонів. Політична нестабіль­ність посилювалась соціально-економічними проблемами — ростом цін, кризою виробництва, зростанням безробіття, еко­номічним саботажем центру.

68