Післявоєнна інтеграція Європейського Союзу.

Після 2-ої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що власне і вважається початком європейської інтеграції.

Причини:

1. потреба взаємного порозуміння між країнами, зокрема Німеччиною та Францією;

2. потреба миру та безпеки;

3. сподівання на економічний розвиток та добробут;

4. утримання економічного та політичного значення на міжнародній арені.

Великий внесок відіграв план відбудови європейської економіки Джорджа Маршалла. Мета – фінансова та технологічна допомога країнам Європи, а умова її надання – створення спільної комісії з представників країн, які отримуватимуть допомогу. З цією метою була створена Європейська Організація Економічної Співпраці.У травні 1948 року на конгресі в Гаазі була прийнята Політична Декларація, яка закликала усі європейські країни до об’єднання. В результаті 5 травня 1949 року було створено Раду Європи – перша європейська організація співпраці. Її завданням було зміцнення демократії, охорона прав людини та підтримка європейської культурної ідентичності.

Міжнародна ситуація на початку 50-их років призвела до того, що частіше почали вести мову про економічну інтеграцію. Тому у травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції. Ініціатором цього плану був Жан Моне.

Пропозиції:

• передання французької та німецької видобувної та металургійної галузей під спальне наддержавне керівництво

• створення спільної економічної бази,

• звільнення від усіх митних платежів у переміщенні вугілля та сталі між країнами-членами новоствореної організації;

• скликання міжнародної конференції, що міститиме вищезгадані пропозиції.

Декларація про солідарність галузей Німеччини та Франції мала на меті забезпечити Європі та світу тривалий мир, а країнам-членам – економічний розвиток. Було досягнуто консенсусу щодо національних інтересів.План Шумана і Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір.

Б) Паризький договір: заснування єсвс

18 квітня 1951 р. в Парижі після довгих дискусій Франція, Німеччина, Італія й країни Бенілюксу підписали договір, який на 50 років засновував Єв­ропейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС). Згідно 1-й статті До­говору ЄСВС засновувалося на трьох основних принципах: спільного ринку, спільних цілей і спільних інститутів. Договір установлював спільний ринок вугілля, залізної руди, залізного брухту і сталі, заснований на принципах вільної торгівлі й регульованої конкуренції. Він переслідував мету коорди­нації й модернізації виробництва з метою його зростання, а також зниження цін шляхом відміни торгівельних мит і кількісних обмежень на рух товарів.

Договір був спрямований на забезпечення рівноправного доступу для корис­тувачів до джерел виробництва і забороняв нечесні методи ведення конку­рентної боротьби, зокрема, дискримінацію за національною ознакою. Також передбачався вільний рух капіталу і робочої сили. Для досягнення цієї мети в рамках Договору були розроблені правила інвестування, фінансової допо­моги й ціноутворення. Договір передбачав підготовчий і перехідний періоди для адаптації національних індустрій, по завершенню яких вводився спіль­ний зовнішній тариф стосовно третіх країн. Паризький договір набув чиннос­ті 25 літня 1952 р. після його ратифікації національними парламентами. Міжнародне управління Руром було ліквідоване в грудні 1951 р.

Договір про ЄСВС засновував інституції, які стали передвісниками від­повідних структур Європейського співтовариства:

• Вище правління - виконавчий, колегіальний, не залежний від урядів, наднаціональний орган, який мав можливість прийняття рішень. Складався з восьми членів, призначених за спільною згодою країн-членів на шість років, а також дев'ятого, який кооптувався іншими вісьмома. Перший президент - Ж. Монне (1952-1955 роки);

• Рада міністрів - представляла уряди для координації діяльності Ви­щого правління з економічною політикою окремих країн. Одностай­не схвалення Радою або прийняте більшістю голосів залишалося не­ обхідною умовою для прийняття важливих рішень, що обмежувало федеративний характер інституційної системи ЄСВС. Створена на пропозицію країн Бенілюксу;

• Асамблея - призначалася національними парламентами держав-членів для здійснення демократичного контролю над Вищим правлін­ням. Не володіла законодавчими й бюджетними можливостями

Менші проблеми на переговорах викликали інституційні питання. Було прийнято рішення щодо чотирьох органів, сформованих на кшталт відповід­них органів ЄСВС. Передбачалося, що виконавчі функції виконуватимуть Рада міністрів та Комісія - колегіальний орган, якому було вирішено дати більш нейтральну назву, ніж Вищому правлінню ЄСВС. Комісія Євратому мала нараховувати 5 членів, Спільного ринку - 9. Члени обох комісій мали призначатися на чотирирічний термін за спільною згодою країн-членів. Ви­рішено заснувати єдину Асамблею для трьох співтовариств (ЄСВС, ЄЕС, Євратому), призначену в перший раз національними парламентами, надалі вона мала обиратися на прямих загальних виборах після відповідного рі­шення Ради міністрів. На вимогу бельгійського уряду, підтриманого партне­рами по Бенілюксу й Італією, і поза опозицію ФРН було прийнято рішення щодо заснування Економічного й соціального комітету дорадчого характе­ру. Спочатку передбачалось, що кожне співтовариство матиме власний Суд.