1

Основні етапи інтегрування держав-членів ЄС.

Етапи формування:

1. 1951р. Паризький договір - у Парижі було створено Європейське об’єднання вугілля та сталі. Ця міжнародна організація об’єднала кам’яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості. Договір підписали Франція, Німеччина, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія.

2. 1957р. Римські договори – Договір про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського Співтовариства з питань Атомної Енергії (Євроатом). Ці договори набрали чинності 1 січня 1958 року. Було також підписано Конвенцію про Деякі Спільні Інституції. Відтак, з’явились Європейський Парламент та Суд.

3. 1965р. Об’єднавчий Договір – утворилася спільна для трьох Співтовариств Комісія

4. 1986р. Єдиний Європейський Акт (ЄЄА) – модифікував Римські Договори і подав програму переходу до єдиного внутрішнього ринку.

5. 1993р. Маахстрихський Договір (Договір про створення Європейського Союзу) – ЄС будується на основі Європейського Співтовариства, доповнюючи його політикою та формою співпраці, встановленими цим Договором. ЄС базується на трьох стовпах.

6. 1997р. Амстердамський Договір – модифіковано третій стовп.

7. 2000р. Ніццький Договір

8. 2009р.Лісабонський Договір

Розвиток концепції економічної та політичної уніфікації Європи.

Первісно інтеграція мала виключно економічний характер, оскільки держави-члени були не готові поступитися своїм суверенітетом на користь наддержавних інститутів влади. Саме тому національні уряди відкидали ідею інтеграції у політичний та військовій сферах. Однак з часом інтеграційні процеси неминуче стали прямо або опосередковано охоплювати й інші сфери суспільного життя (соціальну сферу, культуру, освіту, охорону здоров’я, молодіжну політику тощо). Це спонукало держави-члени ЄС до створення на основі вказаних Співтовариств Європейського Союзу.

Еволюція Європейського Союзу бере свій початок із створення "спільного ринку", який передбачав ліквідацію бар’єрів і обмежень для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяв пересуванню людей, проведенню єдиної торгівельної політики відносно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Європейського інвестиційного банку та інше. Європейський Союз утворений в 1993 відповідно до Маастріхтського Договору 1992 на базі Європейських співтовариств. Попри очікування, що Європейські співтовариства трансформуються у Європейський Союз, у Маастрихтському договорі була закріплена інша структура відносин між ними.

Діяльність Євросоюзу поряд з економічною інтеграцією (так звана І «опора») передбачала також проведення спільної зовнішньої політика та політика безпеки (ІІ «опора»), а також політики в сфері внутрішніх справ та правосуддя (ІІІ «опора»). При цьому Євросоюз не заміняє собою Європейські співтовариства, а функціонує паралельно з ними.Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, основних напрямів внутрішньої економічної політики, координувати політику в питаннях охорони навколишнього середовища, боротьби із злочинністю та інше. Встановлено єдине європейське громадянство. Створено Європейський валютний інститут і Європейський центральний банк, а в 2000 році було введено єдину валюту - євро.

Дедалі більше уваги приділяється політичним аспектам інтеграції. Вже понад двадцять років провадяться прямі вибори до Європейського Парламенту. На сучасному етапі потреба в подальшому реформуванні значною мірою пов’язана з розширенням Союзу. Головний напрям реформування - забезпечення високої демократичності загальноєвропейських інституцій

Ідея єдиної Європи в історичному контексті.

До закінчення Другої світової війни сформувались два підходи до європейської інтеграції: федеративний (створення наднаціональної Європейської федерації або Сполучених Штатів Європи, інтеграція всіх сфер суспільного життя) і конфедеративний (обмежена інтеграція, заснована на принципах міждержавної згоди, із збереженням суверенітету держав-членів). Весь перебіг європейської інтеграції – боротьба цих двох підходів. Питання про створення федерації народів Західної Європи не піднімало­ся до 1947 р. з огляду на небажання європейських політиків викликати зане­покоєння Радянського Союзу та зашкодити колективній безпеці на світово­му рівні. Але невідкладність післявоєнної реконструкції Європи та реінте­грації Німеччини в коло європейських демократичних країн, а також поча­ток холодної війни активізували діяльність чисельних європейських рухів.

У 1946 р. частина національних рухів за федеративну Європу об'єднала­ся у Європейський союз федералістів під головуванням Хендріка Брюгмана і Генрі Фрінея. Союз об'єднував прихильників децентралізованого народного федералізму. У 1947 р. Р. Куденхове-Калергі заснував Союз європейських парламентарів, прихильників Пан'європи, які підтримували ідею створення європейської асамблеї з федеративною конституцією і єдиною грошовою одиницею. Під час важких дебатів між "федералістами" і "уніоністами'', лі­бералами й прихильниками регульованої економіки голова Союзного євро­пейського руху Великобританії лорд Д. Сандіс запропонував заснувати Між­народний комітет координації рухів за Європейський Союз з метою мобілі­зації суспільної думки й урядових кіл на користь ідеї європейської асамблеї, який було створено у листопаді 1947 р. У травні 1948 р. в Гаазі під головуванням В. Черчілля зібрався Конгрес європейських рухів.

Під час Конгресу було запропоновано створити Європейський рух, який би координував діяльність прихильників об'єднаної Європи всіх напрямків і тенденцій (федералістів, уніоністів, лібералів, соціалістів тощо), які працю­вали на користь європейського союзу. Європейський рух був заснований у Брюсселі в жовтні 1948 р.Таким чином, європейські рухи заклали перші камені до європейської спо­руди, ініціювавши скликання Гаазького конгресу, який продемонстрував рі­шучість європейців розпочати інтеграцію. Головним результатом діяль­ності Конгресу) було прийняття "Звернення до європейців", яке визначило програму дій по об'єднанню Європи, а також створення Ради Європи (5 травня 1949р.) - першої дійсно європейської інституції. Рада Європи стала важливою міжнародною інновацією, яка заклала ко­рисний прецедент для подальшого процесу європейської інтеграції,

політична слабкість Ради Європи змушували при­хильників об'єднаної Європи шукати нові шляхи інтеграції. З іншого боку, посилення конфронтації між Сходом і Заходом (блокада Берліну в травні 1949 р., початок війни в Кореї в серпні 1950 р.) зумовлювало відмову Фран­ції від жорсткої позиції щодо відродження Західної Німеччини і її економіч­ної незалежності. Саме франко-німецьке порозуміння, підтримане США, стало ключовим фактором європейської консолідації.консолідація Західної Європи мала пом'якшити міжнародну напругу, спричинену майбутньою ремілітаризацією Німеччини.Біля витоків сучасної західноєвропейської інтеграції знаходилися видатні особистості, які ввійшли в історію як "батьки Європи": Ж. Монне, Робер Шуман, К. Аденауер, А. де Гаспері. Саме ці особистості змогли надати ім­пульс європейському починанню конкретним проектом, здатним змінити курс європейської історії, визначити зміст і напрямки європейського будів

Оскільки інституціональний метод європейської інтеграції, який передба­чав опрацювання й прийняття європейської конституції з метою дати "зго­ри" імпульс формуванню політичного союзу, виявився неможливим, "функ­ціоналісти" запропонували розпочати пошуки шляхів співробітництва "зни­зу", в обмежених секторах, що представляли спільні інтереси європейських країн (секторальна інтеграція). Функціональний метод інтеграції передба­чав, що європейські держави, які щойно відновили свій національний суве­ренітет після Другої світової війни, не мусили від нього одразу ж та повніс­тю відмовлятися на користь федерації європейських держав. їм лише треба було відмовитися від догми неподільності і цілісності суверенітету та від певних частин суверенітету у визначених областях.18 квітня 1951 р. в Парижі після довгих дискусій Франція, Німеччина, Італія й країни Бенілюксу підписали договір, який на 50 років засновував Єв­ропейське співтовариство з вугілля та сталі (ЄСВС)

2